два роки тому я помітила цих неймовірних чоловічків у Христі в блозі. ця дівчина вічне джерело позитиву та натхнення і просто надзвичайна людина.
Записничок
допис суто дівчачий, так що хлопчики можуть це все не читати. заради вас сховаю під кат : )
вчора ввечері я знов відчула це неприємне…як швидко летить час. минуло вже аж 12 років!
стоячи на площі під час подібної акції, починаєш розуміти, що таке може статичь з кожним і це страшно. страшно, коли люди гинуть виконуючи свою роботу. найстрашніше, коли людина виходить живою навіть після війни, а вмирає на мирній території.
В день святковий треба було б святкувати, а я замiсть перебувати у веселiй подорожi з друзями змушена лишитись сама в Києвi. Бо спiткала невдача у виглядi нежитю та кашлю. Друзі без дітей поїхали, до друзів з дітьми я не поїду, щоб малюків не заразити. Сиджу вдома й працюю.
I мене потягло на роздуми…
От і закінчилось це футбольне божевілля! Як вже дехто з моїх читачів знає, я працювала волонтером весь цей час. Якби в той день, коли мені повідомили, що я працюватиму саме в метро (десь невідомо де і невідомо що робитиму) мені сказали, що мені це сподобається, я б не повірила. Але мені дійсно сподобалось. Є кілька вагомих мінусів, але про них згодом. Спочатку мої волонтерські замітки, які я робила майже щодня, аби нічого не забути та деякі коментарі до них. Але розпочну з роз’яснення як коли і чому. Я працюю вчителем французької мови. Про набір волонтерів до лютого чи то березня 2012 ніц не знала. Але саме тоді від міністерства освіти було ініційовано набір вчителів іноземних мов спеціалізованих шкіл у волонтери. Нам це представили як можливість практики мови з автохтонами у вигляді перекладачів чи гідів-перекладачів. Тобто допомагати іноземним гостям тим, що їхньою мовою ми зможемо розповісти про місто, провести екскурсію чи допомогти вирішити якісь побутові питання. Але ж ні. Нас заслали в підземелля)) Тобто в метро. І якось так вийшло, що я цьому навіть рада, зважаючи на ту спеку, яка вже котрий рік мучить бідолашний Київ. Отже, після всіляких тренінгів та екскурсій метрополітеном ми були готові до чергувань. Принаймні я так думала. Допис буже дуже довгим.
я дуже рідко дивлюсь футбол. чесно рідко. це може бути або якась особливо важлива гра Динамо (Київ) або з будь-яка гра української збірної. я доросла та начебто не така вже дурна людина і розумію, що нам до чемпіонства ще як до неба рачки, але! але я все одно завжди вболіватиму за своїх.
пишу я це не заради привітань, бо всі хто це читає і так вже привітали. а щоб похвалитись подарунками. от.
найбільший подарунок це звичайно приліт коханого як раз перед цим.
далі великим сюрпризом для мене було привітання від учнів. досі невідомо звідки вони дізнались. бо я точно не казала, і колеги мої теж.
напишу ще про одне старе кіно.
Величні сім’ї/Les Grandes Familles
Було сумно сьогодні, тому вирішила собі влаштувати кінодень. До перегляду обрала два новеньких фільми. Далі враження від них. Опису не писатиму, хто знімав та хто знімався легко знайти в інеті. отже.
наближається те моє найулюбленіше свято, а досі не відчувається що це насправді так.
морозу нема, снігу нема, настрою теж. може звіт напишу і покращиться все : )