Ось і відбулась така очікувана подорож, ну і ще одна мрія збулась. Хай не все реалізовано, але тепер я знаю, що побуваю там ще : ) Ну а тупер детальний і емоційний звіт. Вмощуйтесь зручненько перед монітором і…
Так як на кінець року в мене випало багато інших приємних справ, підсумки напишу вже в новому році : )
Рік був страшенно важким, довгим, напряжним і якже добре, що він закінчився 🙂
Завершився і другий етап мого навчання — практичний. Останні два тижні ми ходили на відкриті уроки в інших школах та слухали лекції від методиста та навіть француженки, директора французької школи. Ну і писали випускну роботу.
День в мене сьогодні був такий божевільний, такий швидкий та начисений, такий нервовий і довгий. Але дуже позитивний 🙂
Перший подарунок — зустріч з моїм улюбленим вчителем на курсах — в певній мірі він винен в тому ким я стала і ким працюю)))
Другий подарунок — тримала презенти від Христі в честь дня народження її блоґу
Чудік, вже зайняв своє почесне місце на поличці поряд з пінгвінкою з лампочки)))
А отих паперових відклала до вихідних. Тоді мої руки, чи то ножиці до них доберуться. Зараз я надто збуджена всім і навколо щоб наважитись їх вирізати 🙂
Христя, я вражена і розчулена, та страшенно вдячна : )
Осiнь. Ранок. Туман, який робить повiтря прохолодним та вологим. Але вже повно людей, якi поспiшають на роботу.
Сьогоднi я не активний учасник ранку, а лише спостерiгач.
Кожнi 15 хвилин кiлькiсть поспiшаючих людей зростає. Дiловий центр мiста. Тут дiйсно практично не лишилось жилих будинкiв, однi офiси та установи.
Кав’ярня. О 7.30 ранку мало б бути порожньо, але тут вирує життя i пахне кавою та тiстечками.
Вмостившись за столиком на диванчику з книжкою потягую каву, щоб прокинутись, потiм чай, бо хочеться чаю.
Час вiд часу поглядаю навколо. У великi вiкна добре видно пробiгаючих повз людей.
В кав’ярнi багато вiдвiдувачiв. Так є в Києвi люди, якi снiдають не вдома, а в кав’ярнi.
Це iноземцi, яких якимось дивом занесло на роботу в нашу країну. Це звичайнi менеджери середнього рiвня. Це фiфи на шпильках та в мiнi, скорiш за все секретарки. I видно, що це здебiльшого постiйнi клiєнти, яких добре знають офiцiантки. А ще це видно по тому як вони заходять. Впевнено, одразу називаючи замовлення проходячи стiйку, направляються очевидно на звичне i вже улюблене мiсце.
Мiсто по-троху прокидається… люди починають проходити все швидше. Бабусi та батьки якi ведуть дiтей в школу, жiнки та чловiки, якi бiжать в офiси. З’являється бiльше машин. Моторчик мiста завiвся i почав активно працювати, наче серце пiсля реанiмацiї.
Трохи більше двох років тому завела собі в одному поважному банку валютний рахунок. На той час мені треба було здати тест TOEFL і для оплати потрібна була доларова картка.
Цього року термін дії картки закінчився і я ж сумлінно пішла в банк оформляти перевипуск.
Далі довгий і неприємний шлях.
минув перший тиждень мого навчання.
перший тиждень був лекційним. ми ходили на пари в Університет Грінченка.
хочу написати маленький звіт, який буде мати продовження пізніше.
саме так. я намагаюсь жити за принципом „Je ne regrette rien“— Я ніпрощо не шкодую.
це складно, але краще так. але іноді задумавшись про своє життя виникає якест відчуття подібне на жаль чи картання себе за щось.
краще скажу так — я сумую…
відвідала вчора своїх колишніх колег в Могилянці. давно вже звідти пішла, а досі підтримуємо стосунки. а там так як все було. такі самі теплі розмови. ті самі теплі очі та усмішки. чаювання з тортиком серед завалів книжок. суперечки між Сергієм та Оксаною. жарти та милі розмови про життя. заходжу не часто, коли маю час, або є нагода. цього разу вітала двох іменинників.
за останні роки осінь стала для мене символом очікування та часом боротьби із самотністю. осінь традиційно насичена сварками з батьками, нудними вихідними та максимальним перенесенням життя в мережу.