Вже доволі давно я та моя сім’я користуємось послугами компанії ВОЛЯ. Будинок батьків виявився настільки близько до центру міста, що вибору серед провайдерів аж 2 — ВОЛЯ та Укртелеком. А з телебаченням то ще менше)). Є звичайно варіанти й інші, але за такі гроші (від 500 грн/місяць), хай удавляться. В той же час усі спальні райони та окраїни міста можуть обирати серед десятків провайдерів та користуватись послугами компаній хоча невеличких, проте доступних та тих, які надають якісний зв’язок.
До кінця року лишається менше місяця і хочеться згадати як це було, що встигла, що не доробила і з користю використати час, що лишається.
Життя потрібно прожити так, щоб як приклад для виховання онуків воно не було прийнятним. немоє ©
Вам знайоме таке відчуття, коли раптом відчуваєш невимовну злість?
Коли раптом розумієш, що злися на весь світ за те, що він такий далеко не прекрасний.
Злися на керівництво країни за те, що вони з неї п’ють останні соки та гвалтують всім скопом останню надію на краще майбутнє.
Злися на це кляте сіре небо, яке вже задовбало своєю похмурістю, коли так хочеться нарешті сонця бо і без того вже не знаєш де день, а де ніч.
Злися на громадський транспорт, який ходить не регулярно і який переповнений якимись суцільними кретинами з якими стрьомно поряд їхати.
Злися на тих всіх довбойобів, які можуть так легко скалічити життя дуже хороших людей лише заради забавки.
Злися на те, що твоя робота нахрін нікому не здається важливою насправді.
Злися на довбану систему, яка не полегшує життя, а лише його ускладнює. Бо в ній кожен думає не про виконання своїх обов’язків, а лише про власний зад.
Злися на це кляте безсоння, яке вже вимотало всі життєві сили та спаскудило і без того не ідеальний розклад.
Злися на батьків, які заколупали порадами та доріканнями на кожному кроці.
Злися на перегорілу лампочку чи непрацюючу програму.
Злися на дзеркала, які показують тобі це страхіття зранку.
Злися на друзів за оці співчуваючі очі та дурні поради робити те, чого насправді вони ніколи не робили і не уявляють як це нереально насправді.
Злися на нього, бо лишив так надовго саму.
І найбільше злися на себе, бо відпустила. Злися на власну безпомічність і нездатність бути там, де так хочеться бути прямо зараз.
Тоді після злості приходить таке гидке відчуття власної нікчесності та ницості. І залишається лише розревітись в подушку.
п.с. а я так довго трималась… 86 днів.
Всім відома фраза — чоловік повинен за своє життя збудувати будинок, посадити дерево та виростити сина. А в жінки мабуть одна основна ціль — стати матір’ю.
На жаль не кожна жінка може народити. Хоча чомусь часто так трапляється, що ті, які тих дітей не хочуть або елементарно морально не в стані їх ростити дуже „плодовиті“, а жінки, які про це мріють мають купу проблем. З цього випливають питання : а чи кожна жінка повинна ставати матір’ю? а чи просто так комусь не дано це дар материнства? (бо чула теорію, що безплідними є люди, в яких генетично закладені якісь вади, які не варто передавати дітям, тому їм „перекривають канал“ до розмноження)
Одне з багатьох моїх переконань в цьому житті — якщо ти можеш відповісти на питання „За що/чому ти мене кохаєш?“, то насправді кохання тут нема. Не можна кохати за щось. Це почуття/стан/процес… не можна пояснити причинами чи аргументами.
Хтось кохає багато разів в своєму житті, хтось не кохає ніколи, хтось кохає один раз і до кінця життя, хтось кохає один раз і якщо розчаровується то вже більше не довзволяє собі кохати знову.
Хтось кохає палко і мало, хтось помірно та довго, хтось дуже спокійно проте завжди, хтось кохає довго, але в різні періоди по-різному.
Хтось просто не вміє кохати.
Хтось не кохає, але вважає, що це робить. Або лише каже, що кохає.
Оце недавно щось мені стрельнуло в голову і почала уявляти яким би я хотіла бачити свій дім.
1. Він має бути обов’язково будинком, окремим будинком. Бажано не в місті (а чого? мріяти так мріяти, знач і машина буде))).
2. Поряд має бути рослинність (ліс, садочок, клумбочка зрештою 🙂 ).
3. Десь недалеко має бути вода (озеро, річка, ставок, море, океан…)
4. Хотілося б щоб в будинку було багато світла = вікон. От на цьому місці почалось…
Рівно рік тому я почала створювати цей блоґ. Правда народився він завдяки спільним зусиллям, а не лише моїм. За що і дяка моєму любому помічникові за технічні питання.
На той час це була розрада. В такій самій ситуації я є і зараз, але він вже просто частина мого життя зі спогадами, думками, цікавими цитатами та відгуками нехай не багатьох, але постійних відвідувачів.
Це не тематичний блоґ, хоча з іншого боку таки тематичний. Його темою є життя, життя та його миті. Миті, які хочеться зафіксувати в історії…
Хоча осінь ще і не скінчилась, але основні її події вже позаду та і найгарніша частина осені теж.
