вам знайоме відчуття, коли прокидаєшся і не розумієш де ти?
я з ним прокидаюсь щоранку вже більше року.
живу уві сні, а той час, коли не сплю видається мені сном, в якому все роблю на автоматі: встаю з ліжка, вмиваюсь, готую їжу, працюю та зустрічаюсь з друзями.
мені важко засинати, бо мені боляче прокидатись і знов не розуміти де я і жити уві сні наяву. страшному сні. і я дуже хочу прокинутись…
та точно знати де я й бути там де я хочу — там де я буваю зараз лише уві сні.
можна вірити чи не вірити в щось. називати це збігами обставин, або вважати закономірністю. клеймити ярликами дні, пори року, людей, речі, країни, музику чи літературу. можна просто створювати собі в голові переконання, що так є і вперто на цьому стояти. можна все це усвідомлювати, але все одно неспинно всім це повторювати з вбивчою впевненістю на обличчі.
минув тиждень і от тільки зараз я усвідомила що сталось. нічогенький імунітет в мене виробився за ці три з лишком роки.
саме так. я намагаюсь жити за принципом „Je ne regrette rien“— Я ніпрощо не шкодую.
це складно, але краще так. але іноді задумавшись про своє життя виникає якест відчуття подібне на жаль чи картання себе за щось.
краще скажу так — я сумую…
Вам знайоме таке відчуття, коли раптом відчуваєш невимовну злість?
Коли раптом розумієш, що злися на весь світ за те, що він такий далеко не прекрасний.
Злися на керівництво країни за те, що вони з неї п’ють останні соки та гвалтують всім скопом останню надію на краще майбутнє.
Злися на це кляте сіре небо, яке вже задовбало своєю похмурістю, коли так хочеться нарешті сонця бо і без того вже не знаєш де день, а де ніч.
Злися на громадський транспорт, який ходить не регулярно і який переповнений якимись суцільними кретинами з якими стрьомно поряд їхати.
Злися на тих всіх довбойобів, які можуть так легко скалічити життя дуже хороших людей лише заради забавки.
Злися на те, що твоя робота нахрін нікому не здається важливою насправді.
Злися на довбану систему, яка не полегшує життя, а лише його ускладнює. Бо в ній кожен думає не про виконання своїх обов’язків, а лише про власний зад.
Злися на це кляте безсоння, яке вже вимотало всі життєві сили та спаскудило і без того не ідеальний розклад.
Злися на батьків, які заколупали порадами та доріканнями на кожному кроці.
Злися на перегорілу лампочку чи непрацюючу програму.
Злися на дзеркала, які показують тобі це страхіття зранку.
Злися на друзів за оці співчуваючі очі та дурні поради робити те, чого насправді вони ніколи не робили і не уявляють як це нереально насправді.
Злися на нього, бо лишив так надовго саму.
І найбільше злися на себе, бо відпустила. Злися на власну безпомічність і нездатність бути там, де так хочеться бути прямо зараз.
Тоді після злості приходить таке гидке відчуття власної нікчесності та ницості. І залишається лише розревітись в подушку.
п.с. а я так довго трималась… 86 днів.
Одне з багатьох моїх переконань в цьому житті — якщо ти можеш відповісти на питання „За що/чому ти мене кохаєш?“, то насправді кохання тут нема. Не можна кохати за щось. Це почуття/стан/процес… не можна пояснити причинами чи аргументами.
Хтось кохає багато разів в своєму житті, хтось не кохає ніколи, хтось кохає один раз і до кінця життя, хтось кохає один раз і якщо розчаровується то вже більше не довзволяє собі кохати знову.
Хтось кохає палко і мало, хтось помірно та довго, хтось дуже спокійно проте завжди, хтось кохає довго, але в різні періоди по-різному.
Хтось просто не вміє кохати.
Хтось не кохає, але вважає, що це робить. Або лише каже, що кохає.
Три тижні тому моє життя знову кардинально змінилось. Знову самотня осінь та зима. Цього разу знову страшно і боляче, але вже завчасно був складений план дій на 6 місяців вперед, аби заповнити весь час хоча б чимось, аби не лишалось на самоколупання.
Як заспокоїти себе, якщо довелось вибрати не те, чого хоче серце, а те, чого просять?
Як змиритись з ситуацією, в якій тебе просять зробити вибір, коли немає вибору?
Як можна обирати між тим що зробить щасливою тебе і тим, що зробить щасливим коханого?
Але повірте — зробити боляче собі легше ніж позбавити щастя того, кого кохаєш.
Знову 184 дні самотності в обмін на шанс здійснення не своєї мрії.
Знову 184 дні, в яких кожна хвилина дорівнює дню, а день місяцю.
Знову 184 дні, в яких найважчими будуть ночі, самотні ночі в самотньому ліжку.
Знову 184 дні колупання у власній голові шукаючи там відповідь на питання — „Ти що мазохістка?!“.
Страшно зустрічати Новий рік одній і сумно бути самій в свій День народження.
А знаєте, що найважче? — Аеропорти і чекання. Там найважче чекати, на щоб ти не чекала.
зима хоч ще й тримається на вулицяє Києва, але наближається до завершення. вона була зимою у всіх значеннях. завірюхи за вікном та в душі. з весною прийде і новий етап в житті.
6 місяців і 4 дні чекання (сльози, істерики, ображання, безсонні ночі, ранні пробудження заради години спілкування в скайпі, по кілька листів на день, емоції та поцілунки через Інтернет) закінчуються.
2 роки і три місяці на одній роботі (чудовий колектив друзів, цікава робота, купа нових знань та знайомств) закінчуються.
майже 13 річний ремонт квартири теж добігає кінця в березні. можливо навіть в першій його половині.
здавна ще вважається, що рік починається навесні. хоча більшість таки звикли до того, що першого січня. але ж проти природи не попреш)))
що ж готуюсь починати все заново : )
…поцілунки. я дуже люблю поцілунки. просто обожнюю. а без них так важко.
…обійми. в них так затишно і спокійно.
…захід сонця. насичений. ці мільйони відтінків червоного.
…літню грозу, з блискавками і громом. дивитись як краплі стікають по шибці. або вийти на балкон і дивитись на калюжі. на ці водяні бульбашки. і вони танцюють в калюжах.
…сніг. зимовий ранок. коли все вкрите снігом, з неба сяє сонечко і сніжинки виблискують, ніби розмовляють з промінцями.
…ліс. там завжди легко дихати. а ще високі дерева. поряд з ними чомусь приємно відчувати себе маленькою людинкою. а ще осінній ліс — дуже гарно.
…гори. гори завжди. викарабкавшись на гору відчуваєш, що зробив маленький подвиг : ). а ще відчуваєш себе ближче до пташок. хоча і не вмієш літати.
…море. люблю всі водойми, але саме море мене підкорює найбільше. я ще не бачила океан. знаю, що він значно могутніший. але здається таки море переможе в боротьбі за моє серце.
…собаки. великі пси. особливо люблю собачі лапи. їх так приємно тримати в руках або відчувати на плечах. а ще собачі усмішки. якщо собака вам усміхнулась хоч раз, ви вже щаслива людина.
…польові квіти. такі ніжні, тендітні. особливо ромашки. як можна бути такими білими і такими гарними водночас?
…книжки. з вдох років вони мене полонили. шурхіт сторінок та запах фарби й паперу. люблю гарні книжки в товстих обкладинках.
…морозиво. єдина солодка річ, яку люблю і не можу мобі заборонити.
…музику. якісну музику. класичну, джаз, блюз, рок…
…сальсу і танго. сальсу танцюю, тангл мрію навчитись танцювати.
…літнє київське небо. воно синього кольору. такого синього, якого я ще ніде не бачила. воно манить і відштовхує. заворожує.