Посеред ночі з п’ятниці на суботу прокинулась з жахливим болем в зубі. Вдень він трошки нив, але пополоскавши ліками все минуло. Але то тільки так здалось.
Вранці зателефонувала мамі, щоб вона домовилась про візит до стоматолога на понеділок та поїхала в Лубни. З собою взяла запаси полоскань та знеболювального.
З останнього яскравого.
***
Парниковий ефект таки лякає, бо таку спеку витримувати стає все важче. Вдень навіть завіси на вікнах не відкриваю, бо важко. Рятує ходіння квартирою голяка та маленький юсб-вентилятор. А ще квас від першої приватної броварні в холодильнику та морозиво.
***
Руйную міф про те, як класно в столиці з роботою. П’ятий місяць не можу знайти. Навіть в школі!!! Ні освіта, ні багаторічний та різноплановий досвід не діють. Канікули тривають)))
***
Море цього року відпадає. Виявляється чим доросліші ми стаємо, тим важче узгодити відпустки з друзями. Їдемо напевно в гори. Карпати та Івано-Франківщина чекають. Залишилось спорядження підзібрати. Протестувату татовий радянський намет (сам тато його купив давно, жодного разу не скористався)))))) та докупити решту реквізиту.
***
Помітила, що дівчата /жінки з дуже довгими нігтями навіть жестикулюють не руками, а нігтями!!! А ще вони їх постійно споглядають. І перевіряють їх довжину та цілісність. Іноді підчищають, здається навіть несвідомо.
***
Кількість людей в київському метро в пізній час не припиняє мене дивувати. Що вони там всі роблять і звідки їх стільки взялося?!
Повертаючись після двох з половиною годин танців додому, ледве стоючи на ногах, доводиться буквально втискатись у вагон.
Ех були часи, коли вже після 20-ї можна було спокійненько вмоститись з книжечкою на лавці у вагоні метро.
***
Гарний, зручний і головне той, що мене цікавить одяг роблять лише на жінок з нульовим розміром грудей. Переміряла купу суконь, сорочок та сарафанів, у яких все моє, окрім об’єму грудей. В них він просто не передбачений той об’єм. Там має бути повний НУЛЬ! А в мене не такий вже визнайний бюст. Лише скромний третій розмір. Нє ну коли вже мода на жінок, позбавлених основних статевих ознак роду закінчиться?
Вже три місяці я не живу з батьками. Лише раз на тиждень заїжджаю в гості. Ну от сьогодні вранці, традиційно зранку приїхала.
Так як роботи не маю, лише фрілансом займаюсь, то мені потрібен інтернет.
Приїхала трошки невдоволена, бо не виспалась і ще й вимокла. Вмикаю старенький комп’ютер, а мережі нема. Вогник кабельного під’єднання на модемі не те що не блимає, він навіть не горить.
Ну досвід не просто так здобувала, тому стандартний набір дій:
— вимкнути та ввіскнути
— посмикати за всі дротики в модемі
— посмикати дротики в усіх інших місцях з’єднання
Не допомогло. Вогник вперто не з’являвся.
Дзвінок в сапорт. Трошки про себе поржала вислуховуючи поради про те, що і сама зробила. Потім сказала, що ще раз перевірю, і якщо що викличу майстра. Мене запевнили, що сигнал на квартиру іде і тепер я точно була впевнена, що проблема десь в квартирі.
Ще раз пересмикавши все, вирішила перевірити інші кабелі.
І о диво! В інших кімнатах все ок.
Так як ремонт закінчився, але не до кінця, ще лишився коридор і всі дроти йщли саме через нього — дзвінок тату.
Діалог між мамою і татом:
— Ти що зробив з кабелем?
— З яким?
— В Сашиній кімнаті.
— Ще не підключав. А нащо він там, вона ж вдома не живе?
— Ну от приїхала, їй треба працювати.
— Ну там складно, ви не зможете нічого зробити!
В цей час я спокійно виймаю один дротик з розприділювача та вставляю туди свій. Довелось правда гумові рукавички вдягти, бо падлюко струмом шось билось. Злізши з табуретки, почула від мам, що нічого не вийде, бо тато буде пізно, а там як він каже все складно. Але в мене вже все було під контролем.
От тільки мама позбавилась сигналу на одному з телевізорів))
Тато очевидно забува, яка в нього дочка і досі не знає, що я сама вже все зробила. Буде йому сюрприз ввечері.
п.с. може вже і на адміна резюме відсилати)))
Проживши все життя з батьками в старенкій хрущовці, вже звикла до постійних проблем з водою. Зазвичай гарячою, але останні років 5 і з холодною. Вона зникає із завидною постійністю раз на місяць.
Тому батьки вирішили придбати нагрівач води, який не раз рятував мою сім’ю від плескання в тазіках.
Цього року планове відключення гарячої води почалось в травні. Чомусь літо вирішили наблизити. І навіть відключення її не на стандартні два тижні, а вже із запасом — на три, не врятувало ситуацію.
Так як живу не у батьків, в тазіках таки поплескалась відведені три тижні. 31-го воду так і не дали, тому вже на ранок ми точно дуже сподівались. Але фіг вам! Вода не з’явилась і ввечері, і навіть наступного ранку.
Виявляється продовжили термін ще на тиждень. Неподобство!!! Київводоканал взагалі здурів.
Сьогодні вперше в житті варила український борщ. Сама його не люблю, тому власне і вперше.
Базовий рецепт всім відомий+деякі додатки від себе.
Отже, починаємо
волохаті сосиски
ідея не моя, а звідси
Вже майже два місяці як знаходжусб в актично-інертному пошуці нової роботи. Активному, бо набридло без діла бути, а інертному, бо вакасій під мої здібності і досвід аж 2-3 на тиждень з’являється і на мої відгуки одні відмови або ігнор.
Кілька днів тому знайшла цікаву вакансію з описом роботи, якою б дійсно хотіла займатись. Відгукнулась. Відповіли. Запросили на співбесіду. Перевірила що за компанія. Особливих негативних відгуків не помітила. Прийшла. Хвилювалась чогось досить сильно, бо давно не бігала на співбесіди. Якби я тільки знала…
Хочете покращити стосунки з батьками — почніть жити окремо.
Хочете зіпсувати настрій коханому-програмісту — відірвіть його від комп’ютера і виведіть на прогулянку.
Рання весна. Вечори ще темні та прохолодні, тому в парках ввечері рідко зустрінеш людей. От парочка прогулюється обнявшись, а он компанія друзів бурхливо обговорюючи якісь події з галасом проноситься доріжками. Жінка з каляскою. Дідусь з песиком. Земля ще майже гола. Тільки де-не-де тогорічне листя та кілька росточків трави.
Метро. Дідусь, бабуся та онучка. Дівчинка років п’яти. Видно дитина жвава, бо вже має синець під оком)) Кінець вагону з короткими сидіннями. З одного боку дідусь, з іншого — бабуся. Дівчинка довго обирає біля кого сісти. Сідає біля бабусі, обернувшись до вікна щоб розглядати „цікаві штуки“ під час їзди потяга. Через хвилину зривається і залазить на сидіння біля дідуся. І так разів п’ять-шість.
Двір. Зранку і ввечері покищо спокійно. Лише чути звуки машин та потягів. Недалеко від будинку залізнична колія. Трошки пізніше збігається зграя псів. Останнім часом їх тут розвелось багато. Виють та лають. Трошки моторошно, але постраждалих поки наче не було. Але помітила, що майже не видно бомжів тепер.
Вулиця. Люди там і тут. Майже немає усміхнених облич, а так багато сумних і стомлених; останнім часом побільшало ще й розквашених та п’яних. Цікаво що вдень на вулицях постійно повно народу. Хоча так вже давно, років сім чи може навіть вісім. А ще побільшало бруду, папірці, розбиті пляшки…
Ескалатор в метро. Чомусь підсвідомо дивишся на людей з протилежного напрямку. Вони роблять так само. Стільки пар очей зустрічаєш за день. На ескалаторі дівчика і напевно її мама. Дівчина мабуть студентка і мама привезла якусь велику сумку, напевно харчі))). Дівчина здаєтсья зовсім не рада мамі, тримається осторонь та поглядає на мобільний. Мати розгублена; думаю в місті або вперше, або не часто тут бувала.
Асфальт. Дуже часто його кладуть наново і все одно крізь одні ями, ямки, цілі рови. Пройти по вулиці, що лабіринтом між калюжами. Хлопчик з мамою. Рочків два чи три. Радісно втік від мами на кілька метрів і з усих сил гоцає калюжами. Але мале ще, тому бризок не так вже й багато.
Ранок в метро. Спускаючись ескалатором бачиш потік людей, які тіклькищо вийшли з вагонів. Справжня течія. І аж мурашки по шкірі, бо здається, що ескалатор зараз провалиться під таким натиском. Перон. Забитий вздовж. В вагон буквально затискаєшся як шпрота в банку. І їдеш майже в маслі))) Влазять не всі, і половина лишається на пероні.
Сонячний ранок. Пташиний спів за вікном. Сніданок на кухні. Раптом темнішає і з’являється якийсь звук. Щось ляпає по вікну. Невже сусіди квіти поливають? Ще ж рано наче. Ні! Снігопад. Мокрий гидкий сніг. Сонце сховалось, прогулянка відмінилась. Фільм, попкорн, диван.
Прочитала нещодавно статтю у французькому Le Monde про використання папірців для нотаток. Автор пише, що не зважаючи на розвиток новітніх технологій люди і досі актисно ними користуються. Задумалась і дійсно.
Вони дослідили і з’ясували що частіше за все їх використовують щоб записати той же логін чи паролі. Також часто записують якусь річ, яку терміново треба зробити чи подію.
Чому ж ми досі користуємось папірцями?
Для мене особисто так швидше. Чомусь руки самі тягнуться до ручки й стопочки папірців на столі, коли треба записати телефон чи адресу. А потім це продуманно занесеться у відповідні місця. Але все ж таки потім.
Автор статті згадує ще такий момент як наочність. Наприклад термінова справа, чи навіть список справ. Якщо вони десь лежатимуть в документику чи тому ж листі, воно не на очах і шанс пришвидшення суттєво зменшується. А от коли воно перед носом висить, таке яскраве і муляє очі)))))
В мене вони вічно валяються на столі.
Перебирала речі при переїзді з кімнати в кімнату, знайшла цілий склад. Якісь цитати чи вірші, назви й автори книжок, назви пісень чи виконавців, чиїсь записки… Склала їх гарненько. Знайду час перетворю в електронний вигляд.