осіння подорож до України. 2019 рік

6.11.2019

цього разу ми прилетіли восени. саме на золоту осінь. я дуже тішилася всім навколо, бо дуже скучила за іншими порами року.
допис про нашу попередню подорож до України

перші враження

певно як і попереднього разу — інше повітря, в якому дуже пахне цигарковим димом. дуже багато зовнішньої реклами. дуже похмурі люди.

переліт

вилітали цього разу вдень і прилітали близько 5ї вечора. можливо саме тому нас з Олегом та Даринку не накрило джетлагом. що не сказати про менших. так значно зручніше в плані самопочуття, але важче в плані перельоту з маленькими дітьми. того разу ми летіли як раз на час сну Даринки і може тому вона так легко все проспала. та того разу 2 тижні звикали взагалі до того де день, а де ніч. тому навіть не знаю що краще. (хоча знаю — літати зі старшими дітьми, їх легше розважати 😉 )
якщо коротко, то могло бути гірше. якщо довше, то це було значно важче ніж переліт з однією Даринкою. і не тому, що їх було вже троє, а тому, що вони зовсім інакше переносили політ. Дарина зараз вже старша звісно і її забавити доволі просто. і вона собі гралася, малювала, клеїла наклейки, дивилась книжки і потім мирно спала а потрібний час і аж майже до посадки. менші давали жару. спали вони дуже малими порціями і після довгих танців у проході. загалом то виглядало так: я присипляла ту яка оре, віддавала Олегу на поспати і брала іншу яка тепер оре. бо що? бо всі вони орали ”мама„ і тато їм не підходив. вони не сиділи практично на руках. ледве вдавалось втримати на період зльоту та посадки їжею, решту часу лазили по нам і бігали в проходах. дуже милий екіпаж Lufhansa намагався втішити малих як тільки можна.

перебування

осінь в Києві. спочатку було дуже гарно та прохолодно. я скучила за цим відчуттям бажання закутатись, за парою з роту.
перший тиждень ми здебільшого займались справами різними нудними та зубами. з дітьми дуже далеко не їздили. а вже в п’ятницю нас чекала мегаподорож в Лубни (Полтавська область), до Олегової бабусі. так як ночувати там нема де нам усім, ми їхали зранку вертались ввечері (потяги прохідні, бо прямий чудовий зручний експрес їде в той бік десь о 5 вечора, а назад в Київ о 9 ранку, така ситуація здається в будь-який бік країни з Києва. варіанту погуляти на день і повернутись не існує). завчасно куплені квитки, замовлене таксі. менші в поїзді доспали, Даринка бавилась як могла.


довгий нелегкий шлях від вокзалу до хати. я взяла тата в допомогу, щоб було по дитині на дорослого, бо допомога в такій подорожі не завадить. наш подорожувальний візок гідно витримав катування лубенськими дорогами. бабуся була дуже рада нашому візиту і це головне. назад їхали ще комфортніше, бо в купе. поїзд сильно запізнився, майже на годину (добре, що таки замовили таксі). так пізно наші діти ще не лягали ніколи. як результат я вперше за 2 чи 3 роки спала аж до 10:30. і розбудили мене не менші, а Даринка словами: ”Мамо, сонечко встало. Вже день. Прокидайся. Досить спати!„
з вихідних почали активно гуляти містом з дітьми. вже в суботу нас чекала перша поїздка в метро з трьома дітьми. це було досить нелегко, але вдячна усім людям, які поступалися нам місцем, бо інакше втримати усіх трьох і візок було б дуууже важко. пасажирів тішили двійнята, двійнята підморгували та усміхались пасажирам. Даринка поводилась загалом дуже чемно, проте іноді трохи розгублено і я трошки переживала за це. велика кількість людей певно її трошки лякала.
за наступні два тижні ми добряче прогулялись в межах від Майдану до Подолу. проїхались у фунікулері, побачили міст Кличка і відновлений парк Володимирська гірка, випили смачного пива.

Даринка мусила стикнутись з суворістю поведінки на місцевих дитячих майданчиках. знов улюбленою забавою були каруселі.

протестували катання в тролейбусі та автобусі. мені не дуже сподобалось, бо його довго чекати і сильно трусить. я більше люблю метро за надійність та стабільність. прогулялись Голосіївським парком. Дарина вперше каталась на дитячих машинках з пультом, бо вона керувати ще не вміє : ) ну і ще одне вперше — довелось ”пісяти на листячко„, бо туалет я так і не знайшла. покатались на оглядовому колесі на Контрактовій. гуляли в парку біля мого університету та парку Шевченка, в Хрещатому та Маріїнському парках. загалом багато гуляли в межах доступу метро. це було м’яко кажучи непросто. ми в основному не виїжджали за межі синьої гілки метро (єдиний виняток КПІ — це було певно найважче після поїздки в Лубни), бо жили біля Либідської. ми зустрічались з друзями максимально можливо і погода тому дуже сприяла.


з другом Лесиком на дереві. малі легко зійшлись і бешкетували разом : )

на тиждень третій температура почала трохи спадати. в певний час все місто було вкрите сильними туманами. саме їх ми застали в ботанічному саду (так туди теж дістались, не в сонячний період, але в тумані теж все було чарівне). і остання неділя нашого перебування була дуже теплою і сонячною. я намилувалась осінню, Дарина накаталась на атракціонах в Голосіївському парку.
пакувалась я в останній день. ще й підстригтись встигла : )

переліт назад

стандартно виліт о 6 ранку. приліт у Франкфурт і тут найважче. бо вийшли з літака сходами, не рукавом. далі довго-довго автобусом, числені переходи і підйоми, потяг між терміналами, знов переходи, контроль багажу, добирання до гейту і знов сходи вниз, діти і багаж в руках, знов автобус і трап до літака, а не рукав. в якийсь момент я думала, що сяду на землю і вже не встану. та ми витримали.
цього разу нам дістались чудові місця перед стіною біля туалетів. там ще кріплять маленькі ліжежчка для немовлят, наші на жаль вже завеликі для них.

4те крісло було вільне, тобно наше. спереду купа вільного місця де бавились діти. спали вони дуже мало, Дарина не спала взагалі в довгий переліт. і знов мої числені компліменти екіпажу літака. я чула багато скарг на Lufthansa, але в мене до них жодних претензій.

підсумки

на відміну від попереднього приїзду ми частіше користувались наземним транспортом. з подвійним візком то звісно зручніше і легше ніж спуски в метро, але чекати ті тролейбуси і автобуси було дуже довго. ну і публіка там дуже специфічна, в метро мені здалось більш адекватні пасажири. але такою компанією ми сильно привертали увагу і займали багато місця. найважче ескалатори. дітей троє, нас двоє. Дарині доводилось бути дуже дорослою. а одного разу вона загальмувала ескалатор. на щастя без жертв і сварок.

ще цього разу я зацінила Нову пошту. ходила туди за посилками як на роботу (так я купувала дуже багато книжок) : )

в Києві багато приємних змін, які спрощують життя та уприємнюють його. та дещо не змінилось, з візочком пересуватись і далі ще те випробування.

в мене у дворі вирубали багато дерев, тепер він не зелений і затишний, а якийсь куций та облізлий. але з’явився людський дитячий майданчик.

це була важка подорож. дуже важка. але ми мали звозити менших саме зараз, хоч прогнозовано це було важко. ми відвідали улюблені місця, побачились з найближчими людьми. проте дуже багато чого не встигли.
в мене якийсь такий присмак відчуженості лишився. бо дивлячись за дітьми в нових для них умовах, я практично ні з ким толком не поговорила. і сумно від того, що багато часу було витрачено, а результат мізерний. і ще я дуууууже втомилась від цього візиту, фізично і морально. наче не відпустка, а робота у три зміни. навіть практично не лишилось фото, а з деякими друзями взагалі не сфотографувались : (

саме місто і осінь я масово викладала в Інстраграмі за хештегом #київськіканікуликаліфорнійців

часті питання

ну що, щось змінилось?

звичайно змін за нашу відсутність відбувається багато. і саме нам вони більш очевидні.

чому ви не орендували машину? з дітьми ж важко.

бо в нас немає досвіду водіння в Україні. особисто мені дуже страшно сідати за кермо в Києві. Олег теж бажання не виявив. можливо наступного разу.

чому не їздили на таксі?

ми використовували таксі для поїздок аеропорт — дім і навпаки, вокзал — дім і навкпаки. решту часу на метро, тролейбусі, автобусі. причин кілька. єдиний сервіс, який ми знайшли щоб мав 3 автокрісла одночасно в одній машині в яку вліземо і ми обоє і ще й водій робить лише трансфери до аеропорту та вокзалу. ризикувати життям дітей і їздити без автокрісел ми не готові, тому „на ручках“ не підходить. і може то егоїстично, але людям з меншою кількістю дітей, старшими дітьми, а тим більше з власним авто таки легше приїхати ближче до нас. і ми дуже вдячні всім хто йшов нам на зустріч.

чому ви не лишили дітей на бабусю-дідуся та не гуляли самі?
1. бо це наші діти.
2. бо ми їх привезли щоб показати їм Україну та друзям показати їх.
3. вони без нас просто не залишаться самі (і так буває, о жах!).

чому не брали з собою гуляти бабусю-дідуся щоб гляділи дітей?

відповідь приблизно така ж, як на попереднє питання. до того ж, моїй мамі не так просто стільки гуляти, вона не в тому фізичному стані наразі. в тата багато роботи.

і мої улюблені : )

а діти вже в садочок ходять?як це не будуть?

не ходять і дуже малоймовірно, що будуть. принаймні не плануємо. 1. це дуже дорого 2. питання мови (детальніше далі).

а чому діти не знають англійської?

бо ще не вивчили : ) і вчити їх будемо не ми, бо для цього тут живе купа носіїв цієї мови : ) так це наш вибір. так ми хочемо, щоб діти знали таку „непотрібну“ їм українську. тому до школи вони її не вчитимуть спеціально, лише чутимуть навколо.

чому не прилітаєте щороку?
зазвичай я відповідаю „ви до нас ще ніразу не прилітали“. бо так і є. (єдині друзі, які до нас прилітали, ще тоді без дітей. і вони цього ніразу не питали як раз : ))
ми дуже раді приїжджати в Україну і дуже сумуємо за всіма. ми вас дуже любимо і хотіли б бачити частіше. але частіше просто для нас неможливо. БО! переліт дуже важкий і довгий (ми в дорозі мінімум добу і змінюємо 10 часових поясів). переліт з дітьми неймовірно важкий і надзвичайно довгий. переліт з дитиною 3х років і двома півторарічними дітьми невимовно важкий і довгий. ми перелітаємо півсвіту і тому це ще й дуже дорого. чесно кажучи, мене ставили в ступор ситуації, коли спочатку на мене дивляться як на надлюдину, бо ”як же ти сама з трьома дітьми справляєшся (вдома)? двійня — це ж жах!„ і в той же час ”а чого ви частіше не прилітаєте?„

ще раз дякуємо всім кого побачили (чи почули ; ) ) під час нашої подорожі, дякуємо за ваш час і гостинці, за ваше розуміння та обійми, за зустрічі з дітками, які так шкидко ростуть. ДЯКУЄМО! і до зустрічі!

Категорії: Мандри | Теґи: , , , , , , , , , ,