цього разу ми прилетіли восени. саме на золоту осінь. я дуже тішилася всім навколо, бо дуже скучила за іншими порами року.
Україна
довгоочікувана подорож. не були ми вдома майже 4 роки.
майже чотири роки не були вдома
фото © Ольга Перехрест
22 січня в Україні не звичайний день, а дуже важливий і вагомий — День Злуки, або День Соборності України
дуже символічно та дещо оригінально було відсвяткувати цю подію літературно.
ввечері цього дня, зайшовши в одну з кімнат креативного простору „Часопис“, можна були взяти участь в поетичних читаннях під назвою 22поети
в останні хвилини старого року 2012-го я таки дочитала її. цю книгу я намагалась прочитати весь рік. але постійно щось відривало від неї, наче якась дивна сила. вона дуже груба — більше 800 сторінок.
але такий папір кльовий, навіть не хотілось її з рук випускати…
!Одразу попереджаю — поради завантажити електронний варіант навіть не намагайтесь давати. В мене є хвороба — я люблю паперові книжки! Маю електронну книгу, але читаю там виключно іноземну літературу, або ту в якій не впевнена чи варто купувати. Не витрачайте свій час : )
згодом я просто поставила собі ультиматум — дочитати до кінця року. перші 200 сторінок йшли дуже важко. хоча і цікаво ж. одразу згадала слова авторки під час виступу на Країні Мрій про те, що перші скількись сотень (забула точно чи 300 чи 400 : ) ) сторінок йдуть важко, а далі дуже легко. так от. перші 200 я мучила 11 з половиною місяців, решту 620 проковтнула за один передноворічний тиждень. отже, „Музей покинутих серктів“ від Оксани Забужко
От і закінчилось це футбольне божевілля! Як вже дехто з моїх читачів знає, я працювала волонтером весь цей час. Якби в той день, коли мені повідомили, що я працюватиму саме в метро (десь невідомо де і невідомо що робитиму) мені сказали, що мені це сподобається, я б не повірила. Але мені дійсно сподобалось. Є кілька вагомих мінусів, але про них згодом. Спочатку мої волонтерські замітки, які я робила майже щодня, аби нічого не забути та деякі коментарі до них. Але розпочну з роз’яснення як коли і чому. Я працюю вчителем французької мови. Про набір волонтерів до лютого чи то березня 2012 ніц не знала. Але саме тоді від міністерства освіти було ініційовано набір вчителів іноземних мов спеціалізованих шкіл у волонтери. Нам це представили як можливість практики мови з автохтонами у вигляді перекладачів чи гідів-перекладачів. Тобто допомагати іноземним гостям тим, що їхньою мовою ми зможемо розповісти про місто, провести екскурсію чи допомогти вирішити якісь побутові питання. Але ж ні. Нас заслали в підземелля)) Тобто в метро. І якось так вийшло, що я цьому навіть рада, зважаючи на ту спеку, яка вже котрий рік мучить бідолашний Київ. Отже, після всіляких тренінгів та екскурсій метрополітеном ми були готові до чергувань. Принаймні я так думала. Допис буже дуже довгим.
я дуже рідко дивлюсь футбол. чесно рідко. це може бути або якась особливо важлива гра Динамо (Київ) або з будь-яка гра української збірної. я доросла та начебто не така вже дурна людина і розумію, що нам до чемпіонства ще як до неба рачки, але! але я все одно завжди вболіватиму за своїх.
Земля хитнулась і зійшла з орбіти.
Розтанула Вкраїна уві млі.
Іще одну ілюзію розбито.
Побільшало зневіри на землі.Будинки наче пилом припадають,
І десь кричать високо вдалині,
Із вирію вернувшись, – відлітають
Нікому не потрібні журавлі…В країні – знову лайка до нестями.
Орач цинічно кида плуг і поле.
…Аж хочеться летіти з журавлями
Й сюди не повертатися ніколи.Та рід мій не із зрадників-іуд, –
Мій біль, і щастя, й доля моя – тут.
Хай ті, хто горло рве за ласими шматками,
Летять із України з журавлями.
п.с. текст взято звідси
Напевно кожному з нас знайома ситуація, коли та чи інша зустріч чи розмова іноді запливає в політику.
Особливо часто це відбувається, коли в країні вибори.
А трохи рідше, коли підвищуються ціни, або трапляються катастрофи чи кризи.
В сучасній Україні світле майбутнє існує тільки для тих, хто має темне минуле… © Микола Сухомлин