чергова подорож на захід України в травневі свята. цього разу зовсім інакша, хоча і зовсім звичайне місто.
компанію складали мої давні подруги. ми дуже дотошно склали план подорожі, завчасно все замовили і купили квитки. але все одно трошки промахнулись у сподіваннях. але то пусте.
заведуно я нову категорію для книжечок. придбаних, прочитаних, завантажених, друкованих чи електронних, гарних чи не дуже.
для початку коротко.
тиждень просто вирує подіями та активністю.
з самого понеділка я майже не буваю вдома.
дві причини бажати літа — 1. приїзд коханого 2. відпустка. але згадка про спеку змушує бігати муращок шкірою.
цей рік почався з такої скаженої швидкості подій, що я взагалі майже не помітила, як пролетіло вже 3 місяці та почався четвертий. час просто вислизає з рук.
ну от і вона.
все частіше небо має блакитний колір, все більше сонця заглядає у вікно…це було все приємне… все важче знаходитись в приміщенні, і все важче працювати з підлітками та користуватись громадським транспортом.
весна, панове!
кілька сьогоднішніх дивомитей з метро
вже п’ятий рік я відвідую заняття з кубинських танців (вже просто язик не повертається все це узагальнювати одним словом — сальса, бо ж це вже давно не лише сальса).
я втратила відчуття часу. він в мене то летить наче ракета, то повзе повільніше за равлика. враження, що катаюсь на американських гірках.
лише два тижні минуло, а наче всі три місяці пролетіло. я зарилась в роботі по самі вуха і забула вже хто я і де я. але життя мені щоденно нагадує.
минув тиждень і от тільки зараз я усвідомила що сталось. нічогенький імунітет в мене виробився за ці три з лишком роки.
Цього року зима пролітає дуже швидко. Весь грудень я готувалась до прильоту, січень пролетів сам як реактивний літак, а в лютому я буду дуже сумувати. А так як заснути я все одно не змогла сьогодні, вирішила щось накалякати.