хочу розповісти про дві збірки поезій від одного знайомого твітерянина з Тернопільщини. зараз він живе і працює в Києві та готується до вступу в аспірантуру. Ярослав — хімік. до того ж знається на коктейлях, музиці та чудово володіє словом. він людина неймовірно приємна та легка в спілкуванні. дуже енергійний та експресивний молодий чоловік.
тут мова йтиме про дві книжки, які купила суто завдяки ілюстраціям до них. але і вміст мене не розчарував.
кілька слів та вражень від двох книжок цього місяця: „Теплі історії до кави“ Надійки Гербіш та „Замок в Піренеях“ Юстейна Ґордера.
„Це книга про чоловіків і жінок, про звірят і птахів, а також про рослини, вітер, кольори, звуки, запахи та інші Господні дари. Коротше, про ТАКЕ.“
Таким текстом починається книжка. В ній 33 маленьких оповідання/розповіді/частинки/ессеїв. Важко визначити як саме це назвати. Але в кожному є щось важливе і до болю знайоме. Те, що вертілося у вашій голові чи підсвідомості, але не виривалось на волю. А тут це зібрано до купи. Такі прості й очевидні речі, такі важливі засади нашого життя. В своїй манері, в своєму баченні, але якось надто близько до моєї хвилі. Читати, якщо вам раптом захотілось подумати про життя, любов, світло, жінок чи чоловіків, загалом про ТАКЕ : )
„Хронос“ – футурологічний роман із винятково ефектним сюжетом і прискіпливо-болісним поглядом на світ найновіших технологій та одвічних людських спокус. Події роману беруть початок 2040 року, коли новий науковий винахід кардинально змінює долі людей. За образом космополітичного суспільства у новій книзі молодого письменника проступає віртуозна проекція на сучасну Україну.
От я і дочитала подаровані на ДН книжечки. Місцями здавалось, що переклад був дещо недоречним, але загалом задоволена. Може то параноя, а може і відчуття якесь шосте : )
Міхаель Вінтергофф „Чому наші діти стають тиранами або загублене дитинство“
В анотації до книжки було написано
„Автор дає поради як запобігти цьому і не втратити авторитет в очах дитини. Книжка буде корисною передусім батькам, а також педагогам, тим, кому не байдуже до цієї проблеми.“ Ну власне саме для мене.
Перша частина книжки рясніє прикладами з практики автора, який є німецьким дитячим психіатром. Що мене вразило, що ситуації до болю знайомі. Якийсь навіть камінець з плечей впав, від усвідомлення, що то не українська проблема, а таки загальна. Трохи почала засмучуватись, бо читала читала, а все приклади та роз’яснення, але жодних рекомендацій як діяти та як запобігти. Але все це у другій половині є. Спочатку пояснення чому так стається, а потім поради як уникати.
Власне, так як це рубрика Щоденник читача, то я собі тут занотовую цікаві моменти. Далі саме вони.
Прочитала. Захвату нуль. Читалось надзвичайно важко і довго. Але я таки себе змусила.
В кінці трохи поревіла, згадуючи події не такі далекі, але важливі для мене і моїх друзів. Але не більше. Вирок: Ліна Костенко — поетеса, а не прозаїк.
п.с. занотоване під час читання:
— Я гидую суспільством, — сказала дружина. — Воно тупе й жорстоке. Воно посттоталітарне, постгеноцидне. І постлюдське.
Головне для публічного політика — вміти з гідністю втертися.
заведуно я нову категорію для книжечок. придбаних, прочитаних, завантажених, друкованих чи електронних, гарних чи не дуже.
для початку коротко.
Трохи більше року тому відкрила для себе цю молоду і талоновиту письменницю. Стиль написання припав мені до душі. Вона не така як всі сучасні українські письменники. Книжка затягує в свої нетрі і не відпускає аж до завершення прочитання, а потім стає сумно, що вона вже закінчилась. Але весь цей час читач перебуває в іншому світі, світі створеному Мариною Соколян.
Останньою знахідкою була книжка Вежі та підземелля, придбана на Країні Мрій. Далі кілька цитат, які мені сподобались.