Чому наші діти стають тиранами

9.1.2012

Міхаель Вінтергофф „Чому наші діти стають тиранами або загублене дитинство“
В анотації до книжки було написано
„Автор дає поради як запобігти цьому і не втратити авторитет в очах дитини. Книжка буде корисною передусім батькам, а також педагогам, тим, кому не байдуже до цієї проблеми.“ Ну власне саме для мене.
Перша частина книжки рясніє прикладами з практики автора, який є німецьким дитячим психіатром. Що мене вразило, що ситуації до болю знайомі. Якийсь навіть камінець з плечей впав, від усвідомлення, що то не українська проблема, а таки загальна. Трохи почала засмучуватись, бо читала читала, а все приклади та роз’яснення, але жодних рекомендацій як діяти та як запобігти. Але все це у другій половині є. Спочатку пояснення чому так стається, а потім поради як уникати.
Власне, так як це рубрика Щоденник читача, то я собі тут занотовую цікаві моменти. Далі саме вони.

***
У нашому позначеному впливами західної культури, орієнтованому на християнські цінності суспільстві образ світу загалом такий, що ми сприймаємо себе як індивідів у рамках більшого суспільства. Допоки такий образ світу сформується у дорослої людини, дитина за нормального розвитку проходить три різні фази, протягом кожної з яких образ світу по-своєму змінюється. Це оральна, анальна та магісно-едіпова фази.

Оральна фаза триває від народження до півтора-двох років. У цій фазі образ світу дитини можна окреслити фразою: „Я є тим, що я отримую“. Це той час, коли важливим є негайне задоволення дитячих потреб.
Анальна фаза припадає на вік від двох до трьох років. Образ світу дитини в цій фазі можна характеризувати реченням: „Я є тим, що міститься в мені або виходить з мене“. У цій фазі дитина виявляє, що може керувати собою і визначати, чи дозволяти комусь із-зовні керувати нею.
Дитину в магічно-едіповій фазі, яка припадає на вік від чотирьох до п’яти років, можна охаректеризувати так: „Я є тим, чим я себе уявляю“. Отож, діти діють за принципом: „Я будую світ таким, яким його потребую“. Діти такого віку мають фантазії, не притаманні дорослим, використовують печі не за призначенням, а так, як їм цієї хвилини зручно.
***
Оптимально розвиватися діти можуть тільки тоді, коли є емоційні стосунки та належний зв’язок з батьками. Діти, що вміють будувати взаємини, вчаться фомувати їх спочатку з батьками.
***
У перші роки життя важливо дати дитині змогу оцінювати відчуття співрозмовника, щоб іх цього врна вчилася розподіляти свої відчуття на категорії. Вирішальним при цьому є те, що дорослий виявляє свої почуття методично. Якщо між дитиною і дорослим виник конфлікт, то реакція дорослого повинна завжди поєднуватися з відповідною емоцією. Якщо це маленька дитина, емоцію за кожним разом слід супроводжувати словами, отже, батьки повинні озвучити, що вони в цю мить сердяться чи радіють. Так само і вияв почуттів дитини повинен мати словесний супровід.
***
Діти прагнуть знань, залюбки вчаться, навіть дістають від цього щире задоволення, вони хочуть швидко рости, якомога інтенсивніше розвиватися. Але їх треба скеровувати. А навчання часто складається з повторювань. Часто це буває нудно, а ще частіше справді втомливо. Це призводить до того, що діти уникають роботи, якщо їх не спонукати до праці.
Дитина ще не здатна свідомо поставитися до навчального процесу. Це означає, що психічні передумови для успішного навчання, наприклад адекватне сприйняття його, треба виробити, й до того ж однаково в усіх дітей. Сама ж дитина не може спокійно слухати, спокійно сидіти, чекати, говорити тільки тоді, коли її викличуть. Усього цього треба вчити, тренувати це знову й знову. Коли першокласник виконує домашнє завдання, поруч мав би бути дорослий, що з любов’ю і водночас впевнено скеровував би дитину, в ідеальному випадку — незворушно. Урешті, було б добре, якби дитина, доки ходить до початкової школи робила домашні завдання під наглядом цієї авторитетної особи, бо в цьому віці вона завжди виконує роботу для когось.
***
Перший тип порушення стосунків: партнерство — дітей виводять з ролі підлеглих.
Другий тип порушення стосунків: проекція — батьки підпорядковуються дитині.
У рамках проекції є два різних ефекти у дорослих:
1. Дитина як лінійка того, наскільки я добрий.
2. Дитина існує для того, щоб мене любити.
Третій тип порушення стосунків: симбіоз — психіка батьків зливається із психікою дітей.
Лише крок відділяє вербальне насилля, що наростає, від застосування фізичної сили.
Такі фатальні ситуації виникають здебільшого в дуже заклопотаних батьків через відчуття безсилля супроти власної дитини.
Сьогодні своїх дітей б’ють частіше люди, котрі самі ніколи не зазнавали насилля від своїх батьків і виховувалися в дуже приязній атмосфері. Такі дорослі можуть удаватися до насилля тільки тоді, коли більше не встановлюють обмежень для своїх дітей, натомість сприймають їх як нефункціональну частину себе.
Дитина, котра застрягла у нарцистичній фазі раннього дитинства та не визнає нічийого керівництва, не вміє зважити, яку реакцію викличе її поведінка. Вона не питає себе, чи не матиме неприємності, коли щось розіб’є, тому просто ламає речі, пропускає повз вуха зауваження і далі поводиться неправильно.
Доки діти не збагнуть, що вони є дітьми, доки їх виховуватимуть як дорослих, тільки не вирослих фізично, доти посилюватиметься небезпека, що суто дитяча поведінка викликатиме ненависть і прийдешнє покоління не зможе вирости психічно здоровим.
***
Якщо дивитися з позиції психіатра, постійне перевантаження дорослої людини веде її до депресії, прояви якої відрізняються від того, що ми класично звикли називати депресією. Це так звана „ажитована депресія“, бо людина на все реагуює з вищою активністю, постійною діяльністю. Це означає стати відкритим і відмовитися від себе. Тоді у стосунках з іншими дорослими майже не залишається місця для того, щоб отримати назад щось на емоційному рівні. Тоді дорослі надають дітям певниї функцій, діти отримують статус помічників, отож дорослі бачать, що вони можуть через дітей отримати необхідну допомогу — емоційне зловживання дитиною. Малюк має право на те, щоб його оточували батьки, вихователі та вчителі, які визначають для нього обмеження і дбають, аби могли оптимально розвиватися його психічні функції, необхідні для життя в суспільстві.
***
Якщо подібні тенденції залишити без уваги і не втрутитися, ми ризикуємо втратити ціле покоління. Діти, до яких ізмалку ставитися як до дорослих, не мають жодного шансу розвиватися так, як мали б. А коли виростуть, не мають шансів бути батьками, що не тільки наділені правом виховувати дітей, а й здатні до цього.
Сучасна людина ризикує загрузнути в егоцентризмі й нарцисизмі та розглядатиме себе тільки з точки зору власних потреб. У результаті вона втрачатиме властивість бути соціальною істотою, перестане бути “zoon politikon”, котрій, за Арістотелем, властивий потяг до спільності у позитивному значенні.
***
Монстрами й тиранами наші діти стали тільки тому, що дорослі поводяться неправильно. Хибно чинити можуть батьки, вихователі, вчителі, дідусі й бабусі, терапевти — всі, хто має вплив на психічний розвиток дитини. Дитина — це лиш носій симптомів неправильного розвитку суспільства.

Категорії: Щоденник читача | Теґи: , , , ,

  • zav

    Об переклад понівечив язика…

  • zav

    “Діти, до яких ізмалку ставитися як до дорослих, не мають жодного шансу розвиватися так, як мали б.”© – це взагалі що і про що? Це, вибачте, як? Що то є “доросле”, і яке це таке ставлення? Не книга, а суцільна загадка. Ну, принаймні з огляду на цитати, ги.

  • zav
    це, коли дітей вже з народження вважають дорослими сформованими особистостями і не вчать що є добре, а що погано, а впевнені, що вони самі це все знають. це коли на дітей навішують дорослі обов’язки або коли дітей не обмежують від певних дорослих речей чи тем для розмови.

  • zav

    А, ага.
    Але от щодо тем розмов я би посперечався.
    Я так собі думаю, що коли не я розповім дитині нове, то їй це розповість хтось інший, але я не знатиму про якість поданого матеріялу, воть.