однією з останніх прогулянок року був похід до Torrey Pines State Natural Reserve. було сонячно, але не спекотно. саме те, для хайку в майже 11 км : )
Записничок
от і осінь закінчується. хоча тут вона в кінці грудня чомусь закінчується, майже перед католицьким Різдвом. а в мене як вже звикла буде : )
вже моє друге літо в Сан-Дієго. так час швидко пролетів…
то ж яке воно було це літо?
ну от і минув перший рік. якось так швидко пролетів, аж не віриться. хоча мабуть вже час звикати, до того що з віком час починає летіти швидше. не так як в дитинстві, коли один день тягнеться наче рік : ) що ж. маленькі підсумки. багато тексту і мало картинок.
не зраджуючи нашій традиції активного відпочинку на вихідних, ми поєднали приємне з корисним. поїхали до улюбленого озера/ставка Повей посмажити мняско, а потім і відробили те мняско непоганим походом в гори. нас спокусливо манив до себе Potato Chip Rock.
в дитинстві в мене звісно був велосипед. спочатку триколісний, потім двоколісний дитячий. але років у 10 я з нього звісно виросла і його віддали сусідському хлопчику, а мені пообіцяли більший придбати. та так і не судилось. я довго ображалась, потім забула. бо у дворі в когось завжди можна було позичити і покататись. але іноді жартівливо батьків дражню, що обманули дитину : ) хоча розумію які тоді були часи і не до велосипеда якось, коли не знаєш чим родину годувати. та годі про сумне. мрії збуваються!
планувався звіт з більш радісним присмаком, але вийде з гірчинкою. власне наче і часу вже багато минуло, а і змін особливих немає та зрушень жодних фактично. хоча подій дрібних не бракує.
нарешті дістались ми до такого відомого в США парку як Sea World, в який їдуть з усіх Штатів. ми живемо зовсім поряд з цим парком. пробули ми там від відкриття до закриття і навіть не помітили як час пролетів. ну а далі детальніше
звісно зараз практично вся моя увага прикута до новин та трансляцій, до звісток від друзі, що з ними все в порядку, вони живі та цілі. страшенно переживаю за батьків. і з жахом читаю новини. постійно в фоні трансляція з Грушевського. хвилююсь за всіх і кожного, молюсь за героїв. це в якості відволіктись і згадати щось позитивніше вирішила таки написати тут щось.
одного дня Олегів колега запропонував нам погуляти в лісі. ми звісно погодились. бо любимо ліс, любимо гуляти на природі та любимо відвідувати різні нові місця. отже, зібрались та й поїхали. я чесно не очікувала такої краси. це було дуже приємним сюрпризом.