рік як мама трьох

6.6.2019

нова порція висновків від багатодітної мами : ) перші були тут
як ви вже знаєте я мама трьох чарівних дівчаток. дві з яких ще й двійнята.

очікування та страхи/реальність

Цісарів розтин
це дуже комплексний пункт. по-перше в мене ніколи не було операцій і наркозу такого рівня. і цього я трошки боялась. і напочатку мені дійсно було страшно і дуже рада, що чоловік був зі мною поряд. знов. і вдячна друзям, які о 4 ранку приїхали до нас і посиділи з Даринкою (вони привезли Даринкину подружку, а це єдина людина на той момент, яка могла б відволікти її від відсутності мами й тата). по-друге я знала, що відновлення після цього буде нешвидке та складне. і це дійсно так, я досі не можу повернутись в форму та іноді поболює в місці надрізу. по-третє я боялась за лактацію. після такого способу народження зазвичай довше чекати і важче налагоджувати. по-четверте я боялась безпомічності. дуже. і це було недовго, бо я вперта, але це було жахливо.
ревнощі
найбільше за все я боялась, що Даринка (старша дочка) буде ревнувати до сестер і відповідно їх якось ображати. спочатку вона не розуміла що відбувається. потім почала трошки ревнувати і намагалась мене від них постійно забрати. плакала, якщо я йшла до них, а не гралась з нею. але з часом стала спокійніше реагувати. я докладала максимум зусиль щоб приділяти їй увесь свій вільний час. і поки дівчатка багато спали я так і робила. ну а як вони почали підростати, навчились повзати, сидіти, стояти, ходити… вона і сама почала з ними гратись. а ще Даринка дуже мені допомагала. вона могла їх розважати, повідомити якщо хтось плаче, принести іграшки, пляшечки, підгузки принести/віднести. зараз і взагалі довго бавляться разом. хоча не без сварок за іграшки.
годування
я сподівалась, що цього разу буде легше з лактацією і годуванням. насправді було доволі багато молока. на одну дитину точно вистачало лише молока. але їх двоє і це значно все ускладнювало. всі прийоми розраховані на одне немовля. ну або хоча б на те, що їх лише двоє, а не є ще страша дитина. тому зробила все можливе в даних умовах, але вистачило лише на неповних 6 місяців. це якби непогано, але я була дуже засмучена і важко то переживала.
сон
цього я теж дуже боялась, бо не знала як вкласти двох дітей одночасно. це і досі лишається непростим процесом, і далеким від прийнятих правил. та всьому свій час і поки що головне щоб вони спали, і спали в ліжечках, а не на мені. одну Даринку я просто брала до себе і досипали ми так разом до ранку, а двох вже так не візьмеш.
буде важко
я мріяла про двійнят. правда про різностатевих і щоб вже більше про то не думати, але то вже не важливо : ) і коли я бачила десь двійнят/близнят завжди дуже розчулювалась. та кожного! кожного! разу від їхніх мам я чула лише одне — ой краще таки одну дитину, бо то дуже складно. жодна не думала як я зараз. „так складно, але не неможливо. бо двійня це чудово.“ рік минув, але я ніколи не скажу, що краще лише одна дитина. це неймовірний, ні з чим незрівняний досвід. ну і є люди в яких одразу 5. оце я розумію складно : )
„добрі поради“
я чесно сподівалась, що по-другому колу я це все не буду слухати. даремно. цього разу з подвійною дозою. того разу в мене був тиждень спокою. цього разу навіть цього в мене не було, хоча стан мій був значно гірший, бо після операції. ось це дійсно для мене було і є найважче і найгріше у материснстві загалом. іноді я дійсно перетворююсь у маму-ведмедицю, яка готова розірвати на шматки. та за ці роки я трохи навчилась ту ведмедицю в собі приборкувати.
в мене троє дівчат і я дуже сподіваюсь, що оця вся писанина мені допоможе вберегти мій мозок від згубних процесів і я гідно буду поводитись з дівчатками, коли в мене народяться онуки. з любов’ю, розумінням, повагою до їхнього вибору та прохань.

висновки та спростереження

— це був важкий рік. було важче ніж вперше, бо якби дітей трохи більше : ) але ми впорались і здається дуже непогано. знайомі розповідали страшні історії, як подруга народила двійню і зникла, бо то дууууже важко. наші соціалізувались буквально з народження. головне в цьому всьому підтримка чоловіка. бажано перший місяць хоча б щоб він був поряд постійно. далі вже все налагоджено. можливо спрацювало те, що в нас вже була дитина і досвід.
— грудне вигодовування це дуже важливо, але на щастя у випадку втрати цього дива можна виростити здорових діток на штучному харчуванні. але добровільно я б не відмовлялась від цього нізащо (маю тут приклади).
бо це:
1. величезна економія
2. чарівний спосіб приспати та заспокоїти дитину
3. відсутність багатьох маніпуляцій та приладів для штучного вигодовування
4. спокій, що їжа завжди з тобою
та якщо не склалось, не варто себе тим колупати.
— дуже швидко звикаєш до надмірної уваги до себе. тут і з одною дитинкою ніхто не пройде повз без усмішки чи міні-розмови та компліментів. а тут їх двоє і це притягує як магніт. і як виявилось притягує ще й батьків двійнят/близнюків, і самих двійнят/близнюків теж. знаю є люди, яких така увага до дітей дратує, але мені приємно. та й мотивує дуже, бо коли чують, що в нас їх троє, то можна наслухатись багато приємних слів. це додає сил насправді.
— от що дійсно важко, так вийти на прогулянку самій. якщо в перші місяці ще можна було, бо дрібнота дуже багато спала. то з часом то стало неможливо. без ще пари рук не обійтись. тому я дуже сумувала з приводу відмов нам, коли ми шукали саме дім з подвір’ям. але в нас є патіо, і то певний час було порятнуком. зараз гуляємо вже після вечері.
— ну і ще одна складна штука — „коли за четвертим? вам ще треба хлопчика!“ і тут моя рука смикається, а всередині закипає кров. зазвичай я віджартовуюсь, що „ми якісно робимо лише дівчат“ чи „а раптом наступного разу трійня“. та загалом я ще не готова ані ствердно, ані заперечно відповідати на це питання.

сентименти

без слів, бо вони чудові!

Категорії: Мамський записничок | Теґи: , , ,