Дарина. місяць перший

24.12.2015

отже, звітую за перший місяць разом.

режим

першу добу з хвостиком свого життя Дарина провела в лікарні. вдень вона дрихла, а вночі почався концерт на замовлення. відсутності сну сприяли і щогодинні перевірки нашого з нею стану. тому додому їхали з радістю та надією на відпочинок. наївні : ) всю ніч Дарця знов верещала, періодично вирубуючись хвилин на 10-20 в легкий сон. ну а далі стало легше. поступово ніч стала ніччю, а день днем. але приїзд новоспечених бабці з дідом чомусь знов все перевернув з ніг на голову і перехід розпочався наново. та з часом таки певний режим виробився. є вже чіткі періоди гіперактивності, як я їх називаю. кілька годин зранку та кілька годин ввечері. це коли марафон годування парктично не припиняється. звісно то швидше хаос ніж режим, але натяк вже прослідковується.

стан фізичний та моральний

візитів до педіатра було більше ніж очікувалось. мала не набирала вагу. довелось таки догодовувати сумішшю. що дуже засмучувало мене. ну ви розмієте. оце „що ж я за мати така, не можу забезпечити дитину їжею“. візит лактолога, поїдання горіхів та пиття спеціальних молокостворюючих чаїв, купа різних інших маніпуляцій. коротше заспокоїлась я швидко. поки мене не чіпали з порадами та настановами все було чудово. потім оці „треба пеленати бо будуть криві ноги та спина“, „треба мазати пупок зеленкою“, „вдягайте тепліше, дитина мерзне“, „не кладіть її в те автокрісло вона буде горбата, треба на рівненькому возити“, „купати, купати, купати, багато купати“ і так далі, і тому подібне. коротше вчусь посилено ігнорувати „добрі поради“, бо ж „гірше ніхто не хоче“, але ну не люблю я поради про які не просила, тим більше в наказовому тоні.
я звісно трошки переоцінила свої та її можливості, але загалом все добре. ми чудово вдвох вправляємось з малою. перші 10 днів Олег був вдома. вони були найважчі. далі стало й простіше, й зрозуміліше. і я вдень сама справлялась. навіть вдалось закінчити семестр. ще не вдається освоїти прибирання та прання самотужки, лише коли Олег вдома. але думаю з часом і це вдаватиметься. я чесно не відчуваю потреби в чиїйсь ще допомозі. так важкувато зі сном стало, але не критично. спить вона більш-менш добре. є час доби, коли спить довше та міцніше. є час доби, коли спить мало і дуже чутливо. пеленання і не планувалось, але я чесно пробувала багато разів. а раптом подіє. Дарця дівчинка волелюбна і щоразу влаштовувала істерику. особливо не любить, коли щось роблять з руками. вони мають бути вільні від усього. навіть якщо міцно засне і я вкрию ковдрочкою, вона їх вийме з-під неї. а пеленати я намагалась лише з однією ціллю — привчити спати в ліжечку. вперто не хоче в ньому спати. максимум протрималась хвилин 35. і то досі для нас загадка чому так вийшло, бо більше повторити не вдавалось. спить в автокріслі. спить вдень на дивані поки я займаюсь справами. спить коли гуляємо. спить на мені та біля мене. але ліжечко вперто ігнорує. опитування довели, що майже всі дітки такі. і я чекаю коли ж настане той чарівний час, коли вона його таки затвердить як місце для сну, хоча б денного. все одно крім мене її зараз не заспокоїть та ніхто не зможе годувати, то як хтось мені з цим допоможе? решту я здатна робити сама, або доручити її таткові, який дуже допомагає з радістю : ) швидше я відчуваю потребу в спокої. щоб ніхто не чіпав, не турбував та дав час на те щоб звикнути та налаштувати всі процеси.

хвилювання та докори

тут я мало чим від когось напевно відрізняюсь. найперше хвилювання — „вона така манюсінька, якби не зламати чогось“. потім постійні перевірки дахання, якщо здавалось, що вона надто тиха. далі додались хвилювання та докори пов’язані з годуванням. довелось допомагати „хапати“ цицю, а потім і взагалі виявилось, що молока недостатньо чи воно недостатньо поживне. це ж найпростіше, що може робити мама і виявилось я не можу навіть цього. це засмучує і в голову підсутно лізуть думки а ля „я жахлива мати“. та поговоривши з різними людьми, подругами, лікарями та книжками : ) я зрозуміла, що нічого унікального тут не сталось і ми це переживемо. хоча ще трошки картаю себе за це подумки : ( але все від мене залежне (і логічно та нуково обгрунтоване, а не містично-забобонне) роблю, та я не чарівниця.

різне

— я можу годинами дивитись на неї, коли вона спить. вона корчить такі кумедні мордочки : )
— яка б не була втомлена, все одно вдень я спати не можу.
— в неї точно десь є датчик, який допомагає їй вгадувати коли ми збираємось поїсти і моментально вимагати їсти собі і заважати їсти нам : ) тому я вже навчилась їсти дуууууже швидко, в будь-яких позах, будь-якою рукою.
— я знаю чарівні місця де треба погладити, щоб намагання прокинутись не переросло в прокидання : )
— я нарешті зрозуміла чого деякі мамочки так радіють, що дитина покакала : )
— досі ніхто не визначив на кого схожа : )
— намагаємось щодня гуляти. але наперекір всезагальному переконанню, що діти добре сплять у візочку так не стається. спочатку Дарця має заснути міцно, достатньо щоб не прокинутись від перекладання у візочок. тоді можна хвилин 30 погуляти : ) і так гуляємо ми десь з третього чи четвертого дня її життя. поступово збільшуючи час. але часто вона сама його оперативно скорочує : )
— найцікавіше, що я досі прокидаюсь і не вірю, що я вже мама, що в мене є донечка, і що оце вона тут поряд така манюня : )
DSC_3327
п.с. якщо хто знає якісь лайфкахи по привчанню до ліжечка, з радістю почитаю : )

Категорії: Мамський записничок, США | Теґи: , , , , , , ,