учні

Думаю всі читачі знають, що на даний момент я працюю вчителем. Тому багато що пов’язане в моєму житті саме з цим. Зараз вже другий рік в новій школі, і четвертий у викладацькій практиці. Кілька слів та порівнянь про учнів.

1. Найперше — вони дууууууууууууууже різні всі. І це треба розуміти і брати до уваги. Але всі дітки з якими я колись працювала таки йшли на контакт і ми знаходили з ними спільну мову. Специфічну, проте спільну 🙂
2. Учні бувають складними. В усіх випадках це наслідки виховання чи проблем в сім’ї. Навіть з першого погляду гарна сім’я може мати вади. А дитячі психологічні травми дуже сильно впливають на подальше життя.
3. Учні це діти, а не дорослі. Про це теж варто пам’ятати і тримати себе в руках. Особливо з підлітками.
4. Учні вважають, що незалежно від їх навчання вони завжди все матимуть, бо є ж батьки. Дуже помиляються. І мрії в них теж дуже обмежені внаслідок цього.
5. Учні завжди впевнені, що школа їм не потрібна. Деяким таки не потрібна, бо вже безнайдійно, або ж просто деяких треба ізолювати. Я є прихильницею можливості дозволу йти працювати без шкільної освіти дітям (молодшої школи цілком достатньо для бази — читати, писати, рахувати), якщо вони не бажають вчитись. А деяким дозволила б вчитись вдома, якщо батьки можуть забезпечити таку можливість.
6. Учні дуже впливають на життя вчителя. І вони не лише його псують, як деякі одразу можуть подумати. Але доволі часто вони його прикрашають і роблять яскравішим. А ще дозволяють вчителю довше відчувати себе молодим.
7. Учні бувають нестерпними і жорстокими. Думаю тут немає сенсу уточнювати.
8. Учні бувають улюбленими. В мене є два улюблених класи. І на їхніх уроках я лише відпочиваю та отримую задоволення. Навіть коли вони бешкетують.

Підсумовуючи хочу сказати, що не зважаючи на прикрі винятки (не терплю хамів), більшість своїх учнів я люблю. Якими б вони не були розмуними чи не дуже, слухняними чи не дуже, маленькими чи не дуже…
А ще зізнаюсь, що не вмію оцінювати об’єктивно, а завжди додаю бонусів за старання чи прогрес. Не всі можуть бути всезнаючими. У всіх діток різні здібності та вподобання. То навіщо силувати?

В мене зараз почались канікули, і хоча я страшенно втомилась за ці два місяці, за дітьми сумуватиму. Напевно це таки діагноз 🙂