вічний статус дитини

25.9.2010

Поки сама ще не є мамою, то на всі 100% впевнена, що буду мамою незвичайною. Тобто надто впливати на бачення світу та власного життя своїх дітей не буду. Хіба в процесі вирощування та виховання. Але навряд так вийде на всі 100% і я це усвідомлюю, але дуже старатимусь.
Чомусь для батьків ми завжди залишаємось в статусі дитини. Не в тому сенсі, що ми їхні діти, а в тому сенсі, що малими й нерозумними, яких до самої смерті треба вчити.
Мама.
Не завжаючи на мій вік та певні досягнення в саморозвитку та самореалізації мама все одно 99% часу мене повчає і робить зауваження навіть щодо того, що ще не сталось. Навіть чудово знаючи, що все одно зроблю правильно і так як вона звикла і вимагає, все одно щоразу вимовляє це в голос. І воно сташенно дратує. Але наразі я вже вмію мовчки на це реагувати та переборювати бажання зробити назло неправильно. А ще переборюю бажання сказати про те, що я так і роблю як вона хоче і не треба мені нагадувати. Бо що б я не сказала це викликає просто надсилюну бурю протесту та невдоволення.
Але навіть мовчазна реакція з мого боку вже почала викликати маленькі тайфунчики гніву. Бо я ж не розмовляю виявляється з нею. 🙂
Я дуже люблю чистоту і порядок. І максимально їх підтримую на території, якій проживаю. Але в силу активного життя протягом робочого тижня в мене може утворитись і купа одягу на стільці в кімнаті, і гірка книжок на меблях, і накидані в кутку сумки різних видів та габаритів. Бо є робота, а є особисте життя — а речі в ньому не завжди сумісні. Проте робити з того вселенську проблему чи трагедію не бачу сенсу, бо прийде вихідний і я все гарненько переберу та розкладу по місцях склавши акуратно. Але мама такого зрозуміти не може, бо все завжди має бути ідеально.

Тато. Тато він спокійний. Але він все життя любив і зараз любить особливо активно показувати свою перевагу наді мною. Обов’язково наголошуючи, що він це все знає і без університетів та спеціалізованих шкіл! Але з татом легше спілкуватись просто мовчки погоджуючись. (З чоловіками мені взагалі в житті легше спілкуватись). Опиратись немає сесну він просто цього не чує)) З останнього це мій облом зі скобами зі степлера. Мені треба було прикріпити планочки до мапи в кабінет і тато запевняв, що можна степлером. Я не повірила і даремно. Але ж в моїй голові досі висить картина моїх страждань над скріпленням курсових в універі і як ті скоби невблаганно гнулись та ламались. А тут дерев’яні планочки товщиною в кілька сантимертів мають пробити. І що ви думаєте? Пробили і чудово тримають дві моїх мапи. Я залишилась побореною зато маю дві чудові мапи в кабінеті, які тато щедро обладнав для мене.

Я розумію, що проблема батьків і дітей є вічною й водночас не є унікальною. Але зрозуміти чому відбувається такий процес ніяк не можу. Вони ж пам’ятають як були молодшими і ставлення їх батьків до себе. Це що помста?)))

Категорії: Замальовки з життя | Теґи: , , , ,