лютневе різнобарв’я

12.2.2011

я втратила відчуття часу. він в мене то летить наче ракета, то повзе повільніше за равлика. враження, що катаюсь на американських гірках.
лише два тижні минуло, а наче всі три місяці пролетіло. я зарилась в роботі по самі вуха і забула вже хто я і де я. але життя мені щоденно нагадує.

спочатку мабуть про погане і сумне. я втопила свого ґуґлофона. дуже ганебно. ну там де телефони топить мабуть 90% людей — в унітазі. заробила статус „цікавої“ в колеги яка була присутня при процесі витягання (не знаю правда чого, може вона б не витягала звичайно, а мені було шкода його там кидати). навчена літніми подіями з лептопом і компотом, одразу його розібрала та максимально можливо висушила, вдома вже феном і навіть за порадою в рисі витримала його. трошки попсихувала з цього приводу і взялась збирати на новий. бо він то просох і ожив, але користуватись ним практично неможливо, бо якщо один раз екран засне вже не прокидається, до наступного перевантаження, хоча дзвінки приймати можна)). а в Києві такі вже ніхто не полагодить. така його доля.

придбала нове горнятко для чаю

бачила нарешті синє небо над Києвом

провела відкритий урок. дуже невдало, бо діти чогось дуже налякались, і звичайно вийшло все навпаки від того як планувалось. ще й я перехвилювалась чогось. коротше зробила висновок, що не вмію проводити підготовані уроки. краще хай все буде спонтанно. і діти не встигають зрозуміти, що відбулось, і я спокійна)))
маю зате з того дня світлину зі своїми янголятами. хоч і в чужому кабінеті. от.

була на традиційному дівчачнику з давніми подругами. порахували оце недавно — знайомі вже аж 6 років, з них лише 2 он-лайн, і вже 4 як лише офф-лайн і бачимось.
світлин нема, є лише приємні спогади та подарунки 🙂 ґи!

а це так малюки готуються до Дня Святого Валентина і наробили отакої краси. там є і роботи моїх улюбленців))

в Київ повернулась зимова погода. от це напередодні похолодання

відсвяткували ДН директора нашого.

коли мені сказали, що йому саме стільки років, я дуже здивувалась. ну на 50 може він і виглядає, але не більше (фото не виставляю з етичних міркувань). а ще виявилось моя викладачка і завкафедри з універу його однокласниця. і була на святкуванні, та як не дивно мені впізнала мене і підійшла сама привітатись. так приємно і несподівано.

а ще пересадила свого нового колючого підопічного у гарний грунт та керамічний горщик.

п.с. зрозуміла нарешті як я скучила за танцями. з понеділка повертаюсь. може нарешті стану спокійнішою та добрішою)))

Категорії: Записничок, Світлинки | Теґи: , , , , ,

  • Такий дуже приємний і добрий допис. 🙂
    Горнятко дуже цікаве: це з такою підставкою продавалося?
    Фотографії гарні.
    Фото з класом теж сподобалося дуже. Вони такі кумедні всі. 🙂 А щодо уроку, то ідеальними відкриті ніколи не бувають. Але краще так, ніж коли у нас додумуються «розписувати слова», проводять репетиції по кілька разів. А потім, вже на уроці, вчитель ще не встиг задати питання, а ті, хто мають відповідати, вже тягнуть руку і завчено торохкотять зазубрену відповідь. Це фарс. Так було, ще коли я вчилася. Вже скільки часу минуло, а дехто й далі таке практикує.
    Горщик гарнюський! Взагалі люблю керамічні горщики. Хоча до вазонів душа не лежить. 🙂

  • А ні, я вже побачила, то диск. 🙂

  • Верблена
    так дійсно підставками в мене диски служать. які було зіпсовано під час запису.
    щодо горщика, то горщик то всередині, а слоненя то тіпа підставочка до нього. то коханий на ДН подарував мені замість квітів)))
    а урок. завучу не сподобався і все. це мене засмучує. але дітки знають що вони молодці.
    щодо тягнення руки наперед. в мене вони тягнуть наперед. питаю „чого ж ви ручки тягнете, я ж ще нічого не спитала?“ відповідають „а ми все одно хочемо відповідати“))) шкода, що з віком таке зникає.

  • Диски як підставки рулять. палюбасу

  • Кружка і мені сподобалась – люблю чаю і багато 🙂
    А за відкритий урок дуже тебе розумію – залишились спогади з педагогічної практики ще з універу коли в куточку сидять кілька тьоть з суворими поглядами..бррр… якось непособі…

    • Julie
      та мені ті тьоті пофігу. а от діти реально щось злякались. і їх не можна було вивести зі ступору.
      я їх спеціально вибрала, бо вони до того лякливими не були. а тут таке…