Трошки роздумів про те, що можна було б робити. Результати та аргументи.

читати далі →

Посеред ночі з п’ятниці на суботу прокинулась з жахливим болем в зубі. Вдень він трошки нив, але пополоскавши ліками все минуло. Але то тільки так здалось.
Вранці зателефонувала мамі, щоб вона домовилась про візит до стоматолога на понеділок та поїхала в Лубни. З собою взяла запаси полоскань та знеболювального.

читати далі →

Десь з місяць тому їздили в подорож з друзями. Проїхались Київською та Черкаською областями. От дійшли руки трошки порекламувати місцевість.

читати далі →

З останнього яскравого.

***
Парниковий ефект таки лякає, бо таку спеку витримувати стає все важче. Вдень навіть завіси на вікнах не відкриваю, бо важко. Рятує ходіння квартирою голяка та маленький юсб-вентилятор. А ще квас від першої приватної броварні в холодильнику та морозиво.

***
Руйную міф про те, як класно в столиці з роботою. П’ятий місяць не можу знайти. Навіть в школі!!! Ні освіта, ні багаторічний та різноплановий досвід не діють. Канікули тривають)))

***
Море цього року відпадає. Виявляється чим доросліші ми стаємо, тим важче узгодити відпустки з друзями. Їдемо напевно в гори. Карпати та Івано-Франківщина чекають. Залишилось спорядження підзібрати. Протестувату татовий радянський намет (сам тато його купив давно, жодного разу не скористався)))))) та докупити решту реквізиту.

***
Помітила, що дівчата /жінки з дуже довгими нігтями навіть жестикулюють не руками, а нігтями!!! А ще вони їх постійно споглядають. І перевіряють їх довжину та цілісність. Іноді підчищають, здається навіть несвідомо.

***
Кількість людей в київському метро в пізній час не припиняє мене дивувати. Що вони там всі роблять і звідки їх стільки взялося?!
Повертаючись після двох з половиною годин танців додому, ледве стоючи на ногах, доводиться буквально втискатись у вагон.
Ех були часи, коли вже після 20-ї можна було спокійненько вмоститись з книжечкою на лавці у вагоні метро.

***
Гарний, зручний і головне той, що мене цікавить одяг роблять лише на жінок з нульовим розміром грудей. Переміряла купу суконь, сорочок та сарафанів, у яких все моє, окрім об’єму грудей. В них він просто не передбачений той об’єм. Там має бути повний НУЛЬ! А в мене не такий вже визнайний бюст. Лише скромний третій розмір. Нє ну коли вже мода на жінок, позбавлених основних статевих ознак роду закінчиться?

Одного дня гуляючи містом, ми догуляли до комплексу присвяченому Другій Світовій Війні, а точніше радянській її частині, яку звуть Велика Вітчизняна.
Сам комплекс страшнуватий і грубий, але звідти гарний вид на місто та Дніпро, та і людей не так багато. Тому люблю там бувати.

читати далі →

Кри́пта
— підземна каплиця під вівтарною частиною церкви для почесних похо­вань
— у перших християн – підземна галерея, де відбувалися богослужіння й ховали померлих
— місце давнього поховання знатної особи; підземний склеп

Грець
— Апоплексичний удар; параліч, інсульт.
— Грець побив — схопив удар; набратися горя, лиха (біди)
— Хай йому грець – виражає сильне незадоволення, несхвалення чого-небудь.

„— Некрофілією, — почав Лука, — Фром буцімто кличе любов до неживого, а власне — речей та механізмів як атрибутів успіху. Ідея в тому, що сучасні люди, замість любити один одного та бути щасливими, вкладають час та зусилля у створення та споживання неживого. Зрозуміло?
— Н-ну…
— Ось тобі приклад: замість іти гуляти з подружкою, ти займаєшся вдома зі своєю гітарою і…
— Е, зачекай! — обурився Франек. — Це ти мене некрофілом щойно обізвав?
— Не я — Фром, — пирхнув Лука.
Франек куснув губу. Такі високі матерії — та ще й натщесерце!
— Тупак твій Фром, нарешті виснував він. — Музика не може бути неживою!
Лука зиркнув на нього примружено і нібито навіть з повагою.
— Оце ж, — мовив він, — от і татко проти. Стверджує, що сенс культури якраз у тому й полягає, аби втілювати духовне в матеріальному — лише в такий спосіб, мовляв, вона перейде нащадкам. А якщо частину твоєї душі вкладено у якийсь витвір — то як можна його не любити…“

© Марина Соколян „Новендіалія“

Вже три місяці я не живу з батьками. Лише раз на тиждень заїжджаю в гості. Ну от сьогодні вранці, традиційно зранку приїхала.
Так як роботи не маю, лише фрілансом займаюсь, то мені потрібен інтернет.
Приїхала трошки невдоволена, бо не виспалась і ще й вимокла. Вмикаю старенький комп’ютер, а мережі нема. Вогник кабельного під’єднання на модемі не те що не блимає, він навіть не горить.
Ну досвід не просто так здобувала, тому стандартний набір дій:
— вимкнути та ввіскнути
— посмикати за всі дротики в модемі
— посмикати дротики в усіх інших місцях з’єднання
Не допомогло. Вогник вперто не з’являвся.
Дзвінок в сапорт. Трошки про себе поржала вислуховуючи поради про те, що і сама зробила. Потім сказала, що ще раз перевірю, і якщо що викличу майстра. Мене запевнили, що сигнал на квартиру іде і тепер я точно була впевнена, що проблема десь в квартирі.
Ще раз пересмикавши все, вирішила перевірити інші кабелі.
І о диво! В інших кімнатах все ок.
Так як ремонт закінчився, але не до кінця, ще лишився коридор і всі дроти йщли саме через нього — дзвінок тату.
Діалог між мамою і татом:
— Ти що зробив з кабелем?
— З яким?
— В Сашиній кімнаті.
— Ще не підключав. А нащо він там, вона ж вдома не живе?
— Ну от приїхала, їй треба працювати.
— Ну там складно, ви не зможете нічого зробити!

В цей час я спокійно виймаю один дротик з розприділювача та вставляю туди свій. Довелось правда гумові рукавички вдягти, бо падлюко струмом шось билось. Злізши з табуретки, почула від мам, що нічого не вийде, бо тато буде пізно, а там як він каже все складно. Але в мене вже все було під контролем.
От тільки мама позбавилась сигналу на одному з телевізорів))

Тато очевидно забува, яка в нього дочка і досі не знає, що я сама вже все зробила. Буде йому сюрприз ввечері.

п.с. може вже і на адміна резюме відсилати)))

Я часто помилятись стала,
Стає постійно важче й важче жить.
Я «друзів» ще недавно безліч мала,
Та всі розбіглись в першу важку мить.

Вони уміють буть завжди потрібні,
Творити настрій, що безслідно зник.
Для них у серці місце відповідне,
Якому важко й боляче без них.
© ISoldTheWorl