помітила, що ввечері я зустрічаю багато дивних людей в метро. іноді не просто дивних, а навіть стрьомних. вдень всі якісь одноманітні, поспішаючі, злі, неусміхнені. а ввечері все ж таки більше усміхнених і розслаблених. але і стьомних більше.
В день святковий треба було б святкувати, а я замiсть перебувати у веселiй подорожi з друзями змушена лишитись сама в Києвi. Бо спiткала невдача у виглядi нежитю та кашлю. Друзі без дітей поїхали, до друзів з дітьми я не поїду, щоб малюків не заразити. Сиджу вдома й працюю.
I мене потягло на роздуми…
„Хронос“ – футурологічний роман із винятково ефектним сюжетом і прискіпливо-болісним поглядом на світ найновіших технологій та одвічних людських спокус. Події роману беруть початок 2040 року, коли новий науковий винахід кардинально змінює долі людей. За образом космополітичного суспільства у новій книзі молодого письменника проступає віртуозна проекція на сучасну Україну.
таки це місто варте багаторазових відвідин, хоча цей пункт списку і виконаний вже. вельми гарне воно. два роки тому були взимку
цього разу про літній Пітер.
напросилась на хвіст подрузі Тетянці, яка їхала на конференцію. там було багато розумних дядь і тьоть, які розмовляли про розумні речі, які я зовсім не розумію, бо я філолог : )
а от у вільний від конференції час ми активно відвідували все що могли встигнути.
От і закінчилось це футбольне божевілля! Як вже дехто з моїх читачів знає, я працювала волонтером весь цей час. Якби в той день, коли мені повідомили, що я працюватиму саме в метро (десь невідомо де і невідомо що робитиму) мені сказали, що мені це сподобається, я б не повірила. Але мені дійсно сподобалось. Є кілька вагомих мінусів, але про них згодом. Спочатку мої волонтерські замітки, які я робила майже щодня, аби нічого не забути та деякі коментарі до них. Але розпочну з роз’яснення як коли і чому. Я працюю вчителем французької мови. Про набір волонтерів до лютого чи то березня 2012 ніц не знала. Але саме тоді від міністерства освіти було ініційовано набір вчителів іноземних мов спеціалізованих шкіл у волонтери. Нам це представили як можливість практики мови з автохтонами у вигляді перекладачів чи гідів-перекладачів. Тобто допомагати іноземним гостям тим, що їхньою мовою ми зможемо розповісти про місто, провести екскурсію чи допомогти вирішити якісь побутові питання. Але ж ні. Нас заслали в підземелля)) Тобто в метро. І якось так вийшло, що я цьому навіть рада, зважаючи на ту спеку, яка вже котрий рік мучить бідолашний Київ. Отже, після всіляких тренінгів та екскурсій метрополітеном ми були готові до чергувань. Принаймні я так думала. Допис буже дуже довгим.
я дуже рідко дивлюсь футбол. чесно рідко. це може бути або якась особливо важлива гра Динамо (Київ) або з будь-яка гра української збірної. я доросла та начебто не така вже дурна людина і розумію, що нам до чемпіонства ще як до неба рачки, але! але я все одно завжди вболіватиму за своїх.
Другим пунктом нашої подорожі була Прага. Для нас як пиволюбів таки важливе місце. Але і плані нематеріальному теж дуже вагоме місце для відвідування. І звичайно ж я мала нагоду виконати ще один пункт свого плану.
По-троху виконую свій список подорожей. Цього разу Польща та Чехія. Але тут лише про Польщу.
Ми мали тиждень часу на подорож і розподілили його на дві країни.
Першою обрали Польщу з банальної причини — легше отримати візи. І це дійсно так. Єдине, що з готелем вийшло складнувато. Треба було щоб він був на 30% сплачений, а в готелях звикли оплату брати після виселення, і аж ніяк не при бронюванні. Але порівнюючи з іншими — то все дуже просто, якщо слідувати правилам. Принаймні тут я відчувала себе людиною, а не шматком лайна. Бо ставлення інше, одразу з порогу.
Чогось скільки себе пам’ятаю завжди любила їздити протягом. Цей звук коліс по рельсам, похитування вагона з боку в бік, чай у спеціальних кружках… Люблю дивитись у вікно і спостерігати зміну пейзажів, ранок в потязі. Але от щоб колись виспалась — не згадаю.
Вони всі різні, але подорож потягом особлива.
І от помітила, що з приходом весни в мене починається “ломка” за подорожами потягом. Ще й велика кількість спарених вихідних надихає на подорож. За останні 5 років звикла подорожувати з коханим, хоча вже другий рік під ряд травневі вихідні випадають зі списку наших спільних мандрівок. Того року подорожувала з дівчатками, от з’явилось бажання знову їх долучити до своєї звички і цього року : ) Але на жаль… Доросле життя, якого так прагнуть всі в дитинстві має такий недолік — брак часу на всі забаганки, які маєш.
після дуууууже довгої перерви таки вдалося витягти себе і не лише себе на концерт.
дізнавшись, що в мене таки ще є шанс потрапити на ОЕ з симфонічним оркестром (дякую Сашко за наводку), побігла шукати квитки.
а їх то ніде ще не продавали. але я панікьорша, тому хотіла їх мати завчасно, щоб вже потім не забути і не провтикати.