Доки Світло Не Згасне Назавжди. Макс Кідрук
останні роки чотири, якщо не більше лише одну книгу на рік я читаю не для навчання чи щось про розвиток дітей. і це книга Макса Кідрука. я давня пошановувачка Макса Кідрука і цю книгу звісно чекала з нетерпінням. тим більше я як раз летіла в Україну і могла купити її фізично, а не як останні роки електронну версію чекати місяців 5 після виходу книги. прочитала її ще в Києві за кілька днів.
в „Доки світло не згасне назавжди“ все як я люблю — трошки життєвого та соціального, трошки наукового, трошки містичного і разом це книга, від якої доводилось силою себе відривати, щоб таки трошки поспати (мамі трьох малолітніх дітей). про що книга не писатиму, бо це можна скрізь знайти.
от хоч би це:
Ніякі жертви не варті спроб виправити минуле, адже безжальний світ завжди знайде спосіб примусити за них розплачуватися. Сестри Рута й Індія, попри незвичні імена, проживають цілком буденні життя: Індія навчається на лікаря, Рута закінчує одинадцятий клас. Усе раптово змінюється, коли через нещасний випадок гине наречений Індії. Раніше близькі сестри віддаляються, звинувачуючи одна одну в тому, що сталося. І саме тоді, коли, здавалося б, із конфлікту вже не виплутатися, Рута виявляє, що здатна впливати на реальність у снах. Невдовзі в її сновидіннях з’являються химерні тіні, і що ближче вони підступають, то дужче мерхне світло довкола дівчини. За нестримним бажанням повернути колишнє життя Рута не помічає, як кожен наступний сон стає дедалі темнішим.
я напишу те, що сподобалось мені.
фішка з мобільним додатком мене як трошки ґіка дуже потішила. навіть не знаю чого я чекала більше — прочитати про що роман чи погратись з телефоном і книгою. фото місць, описаних в книзі для нерівенчан це прекрасно. рівенчанам я навіть трошки заздрю, бо це дуже круто читати книгу і впізнавати, відчувати ті місця, про які в ній пишеться.
додаткові історії деяких героїв книги — це мабуть бажання багатьох читачів, бо завжди хочеться знати трішечки більше. чат з одним з героїв взагалі мега круто. він правда мені щось довго не відповідає : )
головна героїня певно як і задумано викликає співчуття. дивно, але в мене ніразу не з’явилось бажання крикнути ”дурепа ж ти така, що ти робиш?„, як часто буває в якихось фільмах. думаю це все ота соціальна частина роману, яка змушує відчувати близькість до неї і розуміння ситуації в якій вона живе. підлітковий період дуже складний етап в житті.
переплетіння з іншим романом (хоча згадувались герої не лише одного твору). єдине, що не розкривається яким чином ці світи між собою таки з’єднані, а було б цікаво дізнатись.