моя друга вагітність
загальновідомо, що кожна вагітність унікальна й не буває однакових. детально описувати вже не буду. розповім про те, що відрізнялось і певні порівняння. а відмінностей доволі багато.
інформування
з досвіду першої вагітності, я одразу хотіла якомога довше приховувати її. не забобони, власні нерви та спокій. тоді мені так потріпали нерви, що була б можливість я б лише постфактум повідомляла, але пузо не приховаєш. тому рано чи пізно доводиться зізнаватись. спочатку я послабила термін до закінчення першого триместру, але певні особисті обставини мене переконали таки не поспішати. хоча поділитись радістю дуже хотілось.
як і першого разу все вийшло з першого разу. що ж було інакше.
відмінності
– перша головна відмінність — відсутність потреби пошуку лікаря.
– друга відмінність — нудило цього разу сильніше і протягом усього дня, й почалося це раніше. та втомленою я була майже постійно весь перший триместр, а потім і другий, і третій.
— третя відмінність, яка пов’язана з моїм віком — додаткові генетичні тести. бо на момент народження я вже 35 літня. тест цей наробив мені зайвого стресу. напередодні першого детального УЗД обстеження (він же скрінінг) зателефонувала лікар і повідомила, що виявили зайву хромосому в тесті. проревіла я весь вечір і майже всю ніч. (хто не зрозумів поґуґліть що воно значить)
— четверта і основна відмінність. зранку мені роблять УЗД. я повідомила про погані результати тесту і мене почали заспокоюювати, що це ще нічого не означає й почали робити обстеження. і тут фраза, яка змусила мене плакати й сміятись водночас — „ви ж знаєте, що у вас двійня?“ тут я розумію:
— що тест недійсний, бо не було відомо про двійню
— що здійснилась моя мрія про близнят/двійнят
— що радісно і страшно водночас
— що ми майбутні багатодітні батьки
— що нам точно треба буде переїжджати, бо з 3-ма дітьми в цій квартирі буде важко
— що екзамени мені буде здавати важче і осінньому семестру таки бути, а літній точно відпадає
та ще мільйон речей промайнуло в моїй голові буквально за хвилину. генетичний тест я зробила новий з урахуванням нової інформації і він був негативним, чого і варто було очікувати.
— п’ята відмінність — за двійнятами детальніший догляд, отже, більше візитів та обстежень. цього разу було не три УЗД, а щомісяця. з 7 місяців ще й двічі на тиждень на NST (так і не знаю, як то українською. це коли моніторять серцебиття діток та перейми (contractions)?) а ще термін ризикує сильно скоротитись, бо повний термін рідко доходять. та головне вирогідність натуральних пологів теж зменшується, чого я не те щоб боялась, але не дуже й хотіла. хоча морально готувалась практично одразу.
— шоста відмінність — проблеми із зубами почались не після пологів, а ще на початку вагітності.
— сьома відмінність — цього разу ми дізнавались стать, а не чекали сюрприз (хоча мало хто знав про стать, в тому числі батьки, бо я не хотіла завалів одягу й діставання мене іншими нюансами). я дуже хотіла різностатевих діток. тоді б моя мрія здійснилась на 100%. та й взагалі якщо чесно ми намагались зробити лише одного хлопчика. в інеті багато всяких способів, від абсурдних а-ля сокира під подушкою до більш-менш реалістичних пов’язаних з фізіологічними особливостями. схоже перестарались, бо замість одного хлопчика вийшло дві дівчинки : ) отже, так мало бути. прийнаймні про дівчаток ми вже багато знаємо та всього для дівчаток в нас повно : ) і як каже Христя „дівчат багато не буває“.
— восьма відмінність — пузо стало помітним значно раніше, вже на початку другого триместру і довелось таки обзаводитись додатковим вагітним одягом. ну і важче з тим пузом стало раніше. важко фізично — пересуватись, довго бути на ногах, та навіть дихати іноді було дуже важко.
— дев’ята остання вагома відмінність — ми точно знали дату пологів. одна з дівчат була дупцею донизу, а це автоматично Цісарів розтин в США. не хочу описувати враження. скажу лише, що не хотіла б я повтору і не розумію тих, хто спеціально на таке йде без вагомих на те причин. звичайні пологи хоч і довші й важчі в плані болю, але він потім швидко минає, а тіло швидко відновлюється. після операції відновлення значно важче й сам процес малоприємний.
а це бонусна візуальна відмінність : )
реакція
звісно всі раділи і були в шоці. питання у всіх два стандартні: 1. а в когось в роду були двійнята? 2. а ви природнім способом завагітніли? ні і так.
що лишилось незмінним
— вимагання назвати дітей „американськими“ іменами, а не українськими.
— намагання вмовити нас купувати візок з „гробіками“ (вибачте, якщо що, але мені ті люльки так виглядають). як на мене то дуже непрактично в наших умовах. 1. навіть якщо погодяться там лежати, то це місяців до 4 максимум — невиправдана витрата коштів. 2. ми пересуваємось на машині, тому якщо діти засинають в кріселках їх дуже зручно як переставити у візок, так і просто занести додому/в магазин/ресторан. 3. плюс одне крісло вже є — економія.
— намагання загодувати мене вже за трьох.
— ниття ниття ниття… „а як же ж ти сама оце з усіма?“, „а коли мама/свекруха переїде до вас?“, „а як це ти досі вчишся? як це не будеш кидати?“
кумендне і дивне
— якщо в першу вагітність я скрізь бачила вагітних, то цього разу теж був кумедний збіг. ще навіть до того як я дізналась, що вагітна мені почала постійно показуватись реклама одного місцевого банку в якій зняли багато двійнят/близнят. це настільки часто траплялось, що на першому ж візиті в лікаря я прямо спитала чи точно там лише одна дитина. то був дуже малий термін і вона таки двох не розгледіла тоді. а воно он як вийшло : )
— в коледжі взяла йогу як один з обов’язкових класів з фізичного виховання. мені було нудно і трохи важкувато часом, бо пузо перевішувало. а от мацьопам всередині точно подобалось, бо всі ті пози вони точно всередині собі теж робили : )
– сталось неочікуване від місцевого населення. звісно бачачи моє пузо всі питають кого чекаємо. реакція всіх на відповідь різна і часто кумедна. от одного дня на майданчику у відповідь на „двійня“ я почула питання, яке мене трошки шокувало — „то ви вже плануєте четверту дитину?“
— ще мене смішило питання „а як Дарина реагує на те, що скоро буде не одна?“ „а кого вона більше хоче братика чи сестричку?“ дитині 2 роки і вона ще не зовсім добре говорить. яка в неї може бути реакція? ну смішно.
— то ви купуєте нову машину? а як ви їх всіх туди запхаєте? а як ти ззаду сядеш?
— то ви переїжджаєте у 3-спальну квартиру?
святкове
цього разу мені влаштували baby shower. я дійсно хотіла його і першого разу, та не було кому. дуже хотіла б всіх своїх дівчат бачити біля себе в той день, але це з категорії фантастики. та свято було чудове. мені просто хотілось дівчачих посиденьок за тортиком з чаєм/кавою і розмовами про діток, але подруга влаштувала щось неймовірне. я сиділа розчулена до сліз і в приємному шоці. обіцяла навіть навчитись робити торти щоб віддячити, якщо вона наважиться на ще одну дитину : )
все, що на фото зроблено власноруч дівчатами
несподіване й розчулююче
— вперше залишили Дарину саму з кимось. всю вагітність ми вагались чи робити так. я в принципі вже не сильно боялась народжувати сама і Олег міг би бути з малою. але коли операція стала вже реальністю я завагалась. єдиним можливим безболісним варіантом я бачила лишити її в друзів з її ж подружкою. вони б бавились і вона не так сильно помітила б нашу відсутність. але потестувати цей варіант завчасно не вийшло. та зрештою вони приїхали до нас і Даринка сміливо витримала й навіть не плакала.
— цього разу в мене було багато відвідувачів в лікарні. мене розважали, смачненьке привозили : )
— нас годують друзі. в прямому сенсі. склали собі розклад, дізнались чого ми не їмо, і таке інше. нам під двері приносять їжу, приїжджають з їжею, передають їжу. це дуже зворушливо і приємно.
отже, в нас дві дівчинки. вони не близнята, а двійнята. назвали ми їх Мирослава і Ярослава, а якщо просто то Мира і Яся.
