осінь 2015

ця осінь особлива. така довгоочікувана й така насичена. вона видалась спекотною в усих можливих сенсах : )

навчальне

осінній семестр в мене онлайновий. це страшенно економило мені час. та що там, гроші це мені теж економило : ) я обрала три предмети на семестр. один з них мав початись пізніше. і це добре. бо його я кинула. виявилось, що перші два поглинуть увесь мій час та сили, і на третій просто не лишиться нічого. тому я позбулась його безболісно та без негативних для себе наслідків.
Історія США до 1870-х років
так мені історію ще ніколи не викладали. роботи звісно дуже багато. окрім звичайного матеріалу, який треба опрацювати, ще треба робити дослідження. але найцікавіше це питання для обговорення. дуже несподівано сформульовані та організовані. ніяких нудних тестів з датами та іменами. а цікаві дискусії на історичні теми. насправді мені було цікаво детальніше вивчити історію країни, в якій я тепер живу. все ж таки наш курс світової іторії так детально історію США нам не давав. з першого ж тижня почались цікаві відкриття. багато було такого, що просто шокувало мене від незнання. викладач просто чудовий. його присутність постійно була відчутна, хоча й курс онлайновий. цікаво було порівнювати своє бачення різних подій з баченням інших студентів. часто було важко, бо питання формулювалось для американців чи людей, які тут хоча б виросли і вчились в школі. тому мої відповіді починались з пояснення, що я то тут новенька зовсім. важко було і з об’ємами інформації. два підручника, матеріали від викладача, купа всього. але цікаво дуже.
Основи ділового спілкування
приблизно так би я це переклала. обов’язковий курс для обраного мною ступеня. тут нас вчили як спілкуватись на роботі. багато граматики (хто б міг подумати! от де її тут вчать : )) і багато різних практичних завдань щодо спілкування в бізнесі. доволі занудний предмет, вічно відсутній викладач, який постійно щось наплутував та нічого не пояснював. всі студенти розгублені й без відповідей. не знаю чим то все закінчиться, але приємного й цікавого мало. хоча загалом інформація цікава, але дуже вже занудна.

святкувальне

традиційні українські вихідні напередодні Дня Праці (Labor Day) в Сан Дієго. цього року вони були цікавішими ніж ті, що я застала попередні два роки. ми вже трохи знаємо тут людей, це мабуть додає цікавості : ) але й загалом програма була насиченішою. особливо запізніле святкування Купайла : ) цього року були хороводи й пісні. ото я наспівалась. вже так давно не співала.

кліматичне

осінь осінню. але вересень то найгірший місяць у Південній Каліфорнії. страшенна спека вбивала мене. вона висмоктала з мене усі сили. настільки, що я навіть застудилась. американці загартовані, вони з дитинства ту воду з льодом, чи то лід з водою, п’ють. а я видно ще не маю імунітету. але й не пити щось прохолодне, коли під 40 за Цельсієм неможливо. інакше здохнеш. але 4 лимони, мед, ромашковий чай, морська водичка для носа та полоскання горла витягли мене за 4 дні. настав жовтень, а з ним і померли надії на прохолоду. бо осінь так і не почалась в жовтні, а тривали пекельні тортури. вдень і була схожа на зомбі. в голові був туман, пересихало все, навіть очі. коли мені доводилось кудись вибиратись з дому своїм ходом — це було найгірше. пара сотень метрів по пеклу і мене хилило. всі так радіють каліфорнійським пальмам. не люблю я їх. з них же навіть тіні немає. отже, жовтень закінчувався, а прохолодою так і не пахло. і коли я читала скарги в твітері на дощ та похолодання, мені кожного хотілось стукнути, бо в мене +39, ні хмаринки, а сама я не можу й поворухнутись : ) мені навіть снився дощ та сніг. навіть місцеві обурювались такому стану речей, бо це аномально навіть для Сан Дієго. і лише 3-го листопада ми відчули осінь. вона почалась грозою, майже тропічною зливою та спадом температури.

цікаве

бачили затемнення місяця, або кривавий місяць. незабутнє видовище. попередній раз всі писали про синій місяць, ми синьови тоді не помітили, думали знов фігня. а тут виглянули, а там реально кривавий місяць. заворожує.
на звичній вечірній прогулянці вперше побачили опосума. білок, ховрахів, зайців ми вже звикли бачити. попереднім дивом був єнот. а це щось новеньке. трохи дивна тваринка. зовсім не ляклива. але ми й не лізли до нього. хрумав собі щось тихенько.
відвідали авіа-шоу на військовій базі. на третій рік таки вдалось потрапити : ) топати довелось далеченько від парковки, але нам дуже сподобалось.

прогулянкове

насправді в цю жахливу спеку гуляти було дуже непросто. хотілось лише залізти в холодильник і не виповзати : ) але переборювали себе і намагались тікати з дому. найчастіше до океану. там і водичка прохолодна, і вітерець з океану чудовий. заховались під парасолею і краса.
а біля океану не лише пляжі, а й різні цікавинки. про одну з них вже писала — острів Коронадо
також рятувались в парках та біля озер.
першого листопада в нас було +30 чи трошки більше. але ми подужали прогулянку в Torrey Pines Extension. кінець минулого року ми провели в основному парку Torrey Pines, а цього разу відвідали його додаточок. маршрут невеличкий, те що треба для спекотного дня.

а коли вже зовсім спала спека і дихати стало легше, ми відправились на пошуки осені : ) тобто місць де її можна хоч приблизно відчути. для цього чудово підійшла прогулянка до озера Кумейай (Kumeyaay Lake), що є в межах Mission Trails Regional Park Kumeyaay це одне з племен корінних жителів Америки, яке проживало саме в Сан Дієго та околицях. їх лишилось найменше з усіх досі існуючих племен (так, одразу помітно, що я проходжу курс історії Америки : ) ). озеро майже все заросло комишем, але можна дещо розгледіти. багато доріжок закриті для відвідувачів, бо там живуть рідкісні птахи, яких лишилось близько 400 пар і половина з них живе саме там. та все ж прогулянка була чудовою і дуже осінньою, бо багато жовтих дерев. в місті такого не побачиш.

родинне

до нас їдуть в гості мої батьки. не зараз, а ще за кілька місяців. але до нас летіти далеко й дорого, то ми завчасно все робили, щоб трохи зекономити. вони звісно нили, що я їх підганяю. але я рік вмовляла тільки паспорти зробити. то про яке „надто швидко“ може йти мова? 🙂 дякую, Олічко, за консультації. вони дуже допомогли. це було непросто. вони добряче потріпали мені нерви. бо їх знайомі добряче їх залякали. мама й так не особливо впевнена в собі, а коли їй щодня та всі навколо казали, що їй точно не дадуть візу… уявіть який в неї був стан. але все сталось як переконувала їх я. може нарешті хоч трошки почнуть довіряти моїй думці : ) попереду ще довгі консультації щодо перельоту та підготовка різних допоміжних папірців для них в дорогу, бо вони не знають англійської. та власне ніякої іноземної не знають. вже бояться летіти й загубитись. вже тато виснажує дивними питаннями та ідеями, і вбиває мене своїм нерозумінням відстаней в цій країні. (схоже він впевнений, що ми майже на кордоні з Канадою, а Сан-Франциско в нас за рогом розмістився : ) ) мама виснажує ниттям, що вони тут заважатимуть. а я вже майже все спланувала, складаю по-трохи план куди звозити/що показати, готую інструкції та матеріали в дорогу.
ну і головна родинна подія — це розширення нашої маленької родини до кількості трьох : ) це сталося 19-го листопада як за місцевим, так і за Київським часом. доню назвали Дариною. (довго довелось пояснювати декому, що то Даринка, а не Даша, Дарія, Дана, Дарен чи ще якась дика інтерпритація.і я не про американців : ) вони лише казали „яке гарне ім’я“) тепер ми батьки чарівної маленької дівчинки. вона вчиться жити поза моїм пузом, ми з Олегом вчимося бути батьками. і я думаю в нас непогано виходить : )