а скоро кінець зими

вже п’ятий рік я відвідую заняття з кубинських танців (вже просто язик не повертається все це узагальнювати одним словом — сальса, бо ж це вже давно не лише сальса).

(цікаво. шукала малюнок для ілюстрації, а знайшла чисто випадково статтю про своїх улюблених Юлю та Пауеля)
так сталось що півтора місяці довелось утриматись. забагато роботи, замало часу та сил, та забагато інших приємніших причин. і от коли вже ломка за танцями майже вбила мою спинку, я повернулась.
змінився склад групи, змінилось місце занять однієї з груп, бо клуб переїхав у інше приміщення. там тільки після ремонту, не дуже зручно добиратись з того місця де я зараз живу. але так приємно знову бігти на танці після роботи.
а ще класно повертатись туди де тебе добре знають, люблять та пам’ятають, незважаючи на те, що ти лише одна з сотень чи тисяч вже, які проходять через очі викладачів та засновників школи.
так як до метро тепер топати гарненько так, йшла з дівчатами, яких ще не дуже добре знаю, розговорились і виявилось знайшла колегу. вона добре знає мою колегу по місцю роботи та викладає в моїй гімназії, яку закінчила я сама. так іноді цікаво несподівано дізнаватись, який же таки світ тісний. і вже насправді починаєш вірити, що всі ми знайомі через скількись там людей.
***
відвідала друзів. в них нещодавно народилась донечка. але мала хворіла та і малесенька зовсім то я не наважувалась їхати. а тепер вони видужали та підросли і нагрібши малесеньких гарненьких одежинок в магазині відправилась в гості.
дівчинка трошки капризаує. матуся каже, що з животиком певні проблеми, бо в мами і донечки трохи різні шлунки)))
наробила їм світлинок для роздавання родичам та друзям. коханий лишив мені свій старий фотопарат, то тіпа крутий фотограф))) ну принаймні кращі ніж мильницею, бо дитинка дуже рухлива. от власне все що вийшло зі мною)) в мами з татом вона ще спокійно сиділа, а от в мене на руках розпереживалась

***
таки знайшла сервіс в якому вказано, що і мій вже не молодий та мало популярний в Україні ґуґлофончик наче ремонтують. відвезла і за тиждень діагностування так і нема результату. з третього разу таки потрапила на майстра який ним займається. обіцяв ще пошукати можливості рятування моно потопельника. сказав, що власне від води він не постраждав. ну і не дивно. я ж навчена одразу його розібрала та висушила. а от падіння таки його хряцнуло. і очевидних ушкодженнь взагалі нема, та переривши все він все одно не може знайти причину його непрокидання після засинання. після завантаження він цілком робочий, але тільки екран засне, його вже не розбудити.

***
в одному з класів дівчинка перейшла в іншу групу. і уроки стали спокійними та продуктивними (пху пху пху…тук тук тук). а переходила з причини „на уроці нема дисципліни, дівчинці заважаються вчитись“. це при тому, що жоден учень не захотів з нею поряд сидіти, а зараз діти зітхнули з полегшенням)))

***
помітила, що не встигаю відпочити за вихідні. майже цілі вихідні готуюсь до робочого тижня. але втомлює не це. підготуватись так і не виходить. бо приходить мама зі словами „це тобі на 5 хвилин“, і йде десь за годину-дві. ще й ображена частенько або з істерикою. бо те, що вона від мене хоче я зробити так і не змогла. або зробила, але в нех все одно лишається враження, що я спеціально все затягую, а насправді можу це лівою ногою не дивлячись виконувати. звісно я ж не філолог, а насправді затятий бухгалтер з 40 літнім стажем, просто це приховую))) втомлює.
зато потім мама підлещується)))
а в робочі дні ходжу як зомбі, та легко зриваюсь. не подобаєтсья це мені. треба якийсь антиагрисивін пробуждін)))

п.с. а ще я стаю якось менш… мммммм чутливою до неприємностей. от теж втоплення телефона не викликало навіть сліз. раніше я б весь вечір проревіла)))