поки ще не розгубила всі ті емоції від майже двох діб в Тернополі спробую їх сюди вписати і показати трошки світлин. востаннє тут була аж три роки тому. дуже скучила за цим містом. але братик переїхав, і не було до кого їздити в гості. цього разу він мав виступ на DevCamp і запросив приїхати.
Чогось скільки себе пам’ятаю завжди любила їздити протягом. Цей звук коліс по рельсам, похитування вагона з боку в бік, чай у спеціальних кружках… Люблю дивитись у вікно і спостерігати зміну пейзажів, ранок в потязі. Але от щоб колись виспалась — не згадаю.
Вони всі різні, але подорож потягом особлива.
І от помітила, що з приходом весни в мене починається “ломка” за подорожами потягом. Ще й велика кількість спарених вихідних надихає на подорож. За останні 5 років звикла подорожувати з коханим, хоча вже другий рік під ряд травневі вихідні випадають зі списку наших спільних мандрівок. Того року подорожувала з дівчатками, от з’явилось бажання знову їх долучити до своєї звички і цього року : ) Але на жаль… Доросле життя, якого так прагнуть всі в дитинстві має такий недолік — брак часу на всі забаганки, які маєш.
Їздили на вихідні в Лубни відвідувати бабусь та дідуся. І мали дуже насичений відпочинок.
Прогнози погоди не тішили, а лякали холодом та дощами. А насправді було здебільшого дуже сонячно, хоча і не дуже тепло. А дощик лише трошки покапав і зник.
Доволі часто подорожую потягом. От і збираються враження, спостереження…
Одне із спостережень — в купе рідше люди починають йти на контакт. Плацкарт напевно більше сприяє спілкуванню))) До того ж різних людей.