вже два роки пролетіло. і я тільки починаю звикати. принаймні змирилась з думкою. спробую трошки підсумувати враження в порівнянні з першим роком.
Сан Дієго
в зимовому звіті я вже згадувала про своє навчання в коледжі. от перший семестр закінчився і я можу вже повноцінні враження сформулювати в тексті.
знайшли ще одне досі не відвідане місце в Сан Дієго — мальовничий парк на схилах півострова Поінт Лома — Cabrillo National Monument
ні для кого не секрет, що зима — це моя улюблена пора року. і більшість людей мене не розуміє, бо я люблю мороз, снігопади, візерунки на вікнах… всього цього я тепер позбавлена. звісно якщо постаратись можна дістатись до снігу. але ти не прокинешся і не побачиш сріблястих дерев за вікном, не почалапаєш по хрумкому сніжку до зупинки автобуса, і не милуватимешся як він блищить у світлі ліхтарів вночі біля твого дому.
далі досліджуючи цікаві місця Сан Дієго і тікаючи кудись від спеки обрали нове для нас місце біля океану — Sunset Cliffs (~ скелі на заході сонця)
однією з останніх прогулянок року був похід до Torrey Pines State Natural Reserve. було сонячно, але не спекотно. саме те, для хайку в майже 11 км : )
от і осінь закінчується. хоча тут вона в кінці грудня чомусь закінчується, майже перед католицьким Різдвом. а в мене як вже звикла буде : )
вже моє друге літо в Сан-Дієго. так час швидко пролетів…
то ж яке воно було це літо?
ну от і минув перший рік. якось так швидко пролетів, аж не віриться. хоча мабуть вже час звикати, до того що з віком час починає летіти швидше. не так як в дитинстві, коли один день тягнеться наче рік : ) що ж. маленькі підсумки. багато тексту і мало картинок.
не зраджуючи нашій традиції активного відпочинку на вихідних, ми поєднали приємне з корисним. поїхали до улюбленого озера/ставка Повей посмажити мняско, а потім і відробили те мняско непоганим походом в гори. нас спокусливо манив до себе Potato Chip Rock.