помітила, що ввечері я зустрічаю багато дивних людей в метро. іноді не просто дивних, а навіть стрьомних. вдень всі якісь одноманітні, поспішаючі, злі, неусміхнені. а ввечері все ж таки більше усміхнених і розслаблених. але і стьомних більше.
метро
От і закінчилось це футбольне божевілля! Як вже дехто з моїх читачів знає, я працювала волонтером весь цей час. Якби в той день, коли мені повідомили, що я працюватиму саме в метро (десь невідомо де і невідомо що робитиму) мені сказали, що мені це сподобається, я б не повірила. Але мені дійсно сподобалось. Є кілька вагомих мінусів, але про них згодом. Спочатку мої волонтерські замітки, які я робила майже щодня, аби нічого не забути та деякі коментарі до них. Але розпочну з роз’яснення як коли і чому. Я працюю вчителем французької мови. Про набір волонтерів до лютого чи то березня 2012 ніц не знала. Але саме тоді від міністерства освіти було ініційовано набір вчителів іноземних мов спеціалізованих шкіл у волонтери. Нам це представили як можливість практики мови з автохтонами у вигляді перекладачів чи гідів-перекладачів. Тобто допомагати іноземним гостям тим, що їхньою мовою ми зможемо розповісти про місто, провести екскурсію чи допомогти вирішити якісь побутові питання. Але ж ні. Нас заслали в підземелля)) Тобто в метро. І якось так вийшло, що я цьому навіть рада, зважаючи на ту спеку, яка вже котрий рік мучить бідолашний Київ. Отже, після всіляких тренінгів та екскурсій метрополітеном ми були готові до чергувань. Принаймні я так думала. Допис буже дуже довгим.
кілька сьогоднішніх дивомитей з метро
Світлини не дуже гарної якості, але навряд пощастить зловити цей Історичний вагончик з фотоапаратом. Хіба цілий день в метро кататись))
Отже, Київському метрополітену виповнюється 50 років і під землею блукають потяги з історичними вагончиками.