У Парижі перед рухомими сходами
на станції метро Алюзія
Я побачив написане великими
буквами білою фарбою слово Любов
Я спіткнувся об нього і ледве не впав
А потім озирнувся на перехожих
Хтось крокував байдуже ступав нічого на світі
не помічаючи окрім себе
Хтось спотикався
І здивовано
А часом перелякано
Переступав
А хтось замислювався і душа його світилася
„Це книга про чоловіків і жінок, про звірят і птахів, а також про рослини, вітер, кольори, звуки, запахи та інші Господні дари. Коротше, про ТАКЕ.“
Таким текстом починається книжка. В ній 33 маленьких оповідання/розповіді/частинки/ессеїв. Важко визначити як саме це назвати. Але в кожному є щось важливе і до болю знайоме. Те, що вертілося у вашій голові чи підсвідомості, але не виривалось на волю. А тут це зібрано до купи. Такі прості й очевидні речі, такі важливі засади нашого життя. В своїй манері, в своєму баченні, але якось надто близько до моєї хвилі. Читати, якщо вам раптом захотілось подумати про життя, любов, світло, жінок чи чоловіків, загалом про ТАКЕ : )
Першу половину життя ми вчимося, другу — вчимо самі… Це ніщо інше, як прагнення компенсації, вічне колесо перероджень. Сьогодні — нас, завтра — ми… Адже будь-яке навчання — це примус. Демаркаційні лінії, якими розтинають землю обітовану, перекладання хреста з одних плечей — на інші.