обливальний флешмоб був неочікуваним, і малоцікавим, якби не ціль його проведення. маю на увазі українську специфіку. інакше б я відмовилась. а тут книжковий з’явився. і як я можу встояти? гарненько подумавши сформувала щось на кшталт списку. хоч доволі сумбурного і хаотичного.
читаю я дуже повільно. ну принаймні я так думаю. не знаю чому, бо дуже люблю я це діло. може саме тому, щоб розтягувати задоволення : ) але ця зима в мене плідна на читання (для мене теперішньї плідна, в роки студенства звісно по півтори сотні за 4 місяці доводилось, а зараз розбалувалась). маю доволі часу для читання, та і натхнення не бракує. чергую привезені з України книжки, з купленими тут. окремі пости про кожний твір робити не хотілось, тому коротенько підсумково-оглядово
Видимою і невидимою анатомією галицької історії ХХ сторіччя є залізниця: колії, поїзди, станції, перевезення і переїзди.
Цивілізаційному та побутовому виявам цього феномену брати Прохаськи, культуролог та літератор, присвятили свої есе.
16-го лютого в Часописі відбулась презентація книжечки від Оллі Перехрест „Акценти“. починалось все ще в грудні 2012 року
в останні хвилини старого року 2012-го я таки дочитала її. цю книгу я намагалась прочитати весь рік. але постійно щось відривало від неї, наче якась дивна сила. вона дуже груба — більше 800 сторінок.
але такий папір кльовий, навіть не хотілось її з рук випускати…
!Одразу попереджаю — поради завантажити електронний варіант навіть не намагайтесь давати. В мене є хвороба — я люблю паперові книжки! Маю електронну книгу, але читаю там виключно іноземну літературу, або ту в якій не впевнена чи варто купувати. Не витрачайте свій час : )
згодом я просто поставила собі ультиматум — дочитати до кінця року. перші 200 сторінок йшли дуже важко. хоча і цікаво ж. одразу згадала слова авторки під час виступу на Країні Мрій про те, що перші скількись сотень (забула точно чи 300 чи 400 : ) ) сторінок йдуть важко, а далі дуже легко. так от. перші 200 я мучила 11 з половиною місяців, решту 620 проковтнула за один передноворічний тиждень. отже, „Музей покинутих серктів“ від Оксани Забужко
хочу розповісти про дві збірки поезій від одного знайомого твітерянина з Тернопільщини. зараз він живе і працює в Києві та готується до вступу в аспірантуру. Ярослав — хімік. до того ж знається на коктейлях, музиці та чудово володіє словом. він людина неймовірно приємна та легка в спілкуванні. дуже енергійний та експресивний молодий чоловік.
тут мова йтиме про дві книжки, які купила суто завдяки ілюстраціям до них. але і вміст мене не розчарував.
кілька слів та вражень від двох книжок цього місяця: „Теплі історії до кави“ Надійки Гербіш та „Замок в Піренеях“ Юстейна Ґордера.
„Це книга про чоловіків і жінок, про звірят і птахів, а також про рослини, вітер, кольори, звуки, запахи та інші Господні дари. Коротше, про ТАКЕ.“
Таким текстом починається книжка. В ній 33 маленьких оповідання/розповіді/частинки/ессеїв. Важко визначити як саме це назвати. Але в кожному є щось важливе і до болю знайоме. Те, що вертілося у вашій голові чи підсвідомості, але не виривалось на волю. А тут це зібрано до купи. Такі прості й очевидні речі, такі важливі засади нашого життя. В своїй манері, в своєму баченні, але якось надто близько до моєї хвилі. Читати, якщо вам раптом захотілось подумати про життя, любов, світло, жінок чи чоловіків, загалом про ТАКЕ : )
„Хронос“ – футурологічний роман із винятково ефектним сюжетом і прискіпливо-болісним поглядом на світ найновіших технологій та одвічних людських спокус. Події роману беруть початок 2040 року, коли новий науковий винахід кардинально змінює долі людей. За образом космополітичного суспільства у новій книзі молодого письменника проступає віртуозна проекція на сучасну Україну.