кожне намагання ICQ заволодіти світом лише провокує чергове міряння х**ми у власників альтернативних клієнтів. одні вимушені оновлювати свій qip до новішої версії, інші тішаться тим, що пов’язали своє життя з мірандою…
хтось вкотре тішиться і тихо чекає, коли весь світ перейде на джабер.
хоча це також має певні освітні моменти. люди дізнаються, що в світі таки є багато месенджерів.
от одна знайома мого співробітника пише йому сьогодні:
– А що це в тебе за квіп такий дивний, міранда якась…
оце вибираю який зробити собі любій подарунок. після довгих пошуків зупинилась на цьому
XPS M1530 (PRODUCT) RED від DELL
але сьогодні знайшла йому конкурента
Sony Vaio VGN-CS190
і тепер розриваюсь…
після недавнього снігу в листопаді місяці в голові вертиться одна думка — є речі, які вперше лише здаються справжніми.
от наприклад перше кохання. так воно справжнє по-своєму. навіть якщо пам’ятатимеш його все життя, бо воно ж перше. та все одно чомусь воно завжди закінчується, минає. і тільки потім ми знаходимо людину, яку справді кохаємо сильним, я б сказала потужним почуттям.
так і перший сніг. перший сніг завжди швидко тане. навіть коли його випадає дуже багато, просто завалює дороги сугробами. один-два дні і він тане безслідно. і наступного треба чекати доволі довго.
навіть перший сексуальний досвід. не скажу про чоловіків, але в жінки він ніколи не буває справжнім вперше. яким би майстром не був чоловік, все одно жінка не може вперше відчути повноцінне задоволення. бо є страх (в кожної, підсвідомий чи не дуже) того чого раніше не було і от зараз прямо зараз станеться.
отже, все що вперше не зовсім справжнє. хоча ні справжнє. але не повноцінне. наче тріальна версія, після якої потрібна повна.
There are no unlockable doors
There are no unwinable wars
There are no unrightable wrongs
Or unsignable songs
There are no unbeatable odds
There are no believable gods
There are no unnameable names
Shall I say it again, yeah
There are no impossible dreams
There are no invisible seams
Each night when the day is through
I dont ask much
I just want you
I just want you
There are no uncriminal crimes
There are no unrhymable rhymes
There are no identical twins or
Forgivable sins
There are no incurable ills
There are no unkillable thrills
One thing and you know its true,
I dont ask much
I just want you
I just want you
I just want you
I just want you
Im sick and tired of bein sick and tired
I used to go to bed so high and wired, yeah – yeah, yeah, yeah
I think Ill buy myself some plastic water
I guess I should have married lennons daughter, yeah – yeah, yeah, yeah
There are no unachievable goals
There are no unsaveable souls
No legitimate kings or queens, do
You know what I mean? yeah
There are no indisputable truths
And there aint no fountain of youth
Each night when the day is through,
I dont ask much
I just want you
I just want you
© Ozzy Osbourne
День. Наче і просто день, а наче і не звичайний. День народження подруги.
Одна з найближчих.
Одна з найближчих людей.
Коханий і батьки, потім подруга, з якою знайомі все життя. Чесно всежиття, ще з того часу, коли не вміли розмовляти. А Лєнка подруга з університету. Це вже 8 років.
Лєнка — дійсно одна з найближчих мені людей.
Ми почергово рятуємо одна одну.
Рятуємо від чогось такого незрозумілого іншим. Чогось, що живе там всередині і гризе.
І от ми по-черзі відганяємо це щось. То я від неї, то вона від мене.
В нас бувають періоди, коли ми віддаляємось одна від одної. Це нормально. Так буває.
Сьогодні в неї День народження. Наче і звичайний день, а наче і не такий вже звичайний.
Було і приємне, було і сумне.
Мабуть нас з Лєною зближує чутливість до дій тих людей, які є найближчими — наших коханих чоловіків. Найдрібніша річ сприймається як всесвітня трагедія. Може то дурість, а може і природня річ.
Хоча ми абсолютно різні, ми дуже схожі. Однаково чутливі, і однаково надто горді, щоб це показувати. Але все одно настає той час, коли зриває дах і не залишається ані гордості, ані терпіння, ані сил, щоб тримати це в собі і ми зриваємось.
Дивний день.
Я знаю, що про деякі речі я не забуду ніколи. Я їхала на роботу з відчуттям щастя. Щастя, бо зранку поговорила з коханим, бо їхала на роботу з гарними квітами для подруги і знала, що їй буде приємно. А за плечима в пакетику бав шматочок дитинства, шматочок казки, який хотілось їй подарувати, щоб вона забула про неприємності.
Вечір. Трошки холодний спочатку, і дуже теплий в кінці.
Дорога. Вогні міста. Вогні з-за міста. Дорога у вікні автомобіля, швидко змінюються вогники, швидко біжить дорога під очима. І таке небо…надзвичайне небо на рідним містом.
І тут сльози. Сльози течуть щоками навіть не спитавши мене.
Тому що в машині п’ятеро людей. Дві пари і я. Вони розмовляють між собою, а я дивлюсь на небо і плачу. Плачу бо дивлюсь на небо, а не в очі, які кохаю. Я втискаюсь у куток заднього сидіння і по щоках течуть сльози, які я не в силах зупинити…
ччч—это ыыы только правее и ниже
© Klyzma
Описувати процес реєстрації доволі не цікаво.
Реєстрація он-лайн найзручніший як на мене спосіб. Для цього потрібно мати доларову платіжну картку, яку приймає ETS для платежів. В моєму випадку VISA.
Процедура реєстрації не те що складна, а просто напряжна. Бо заповнити все займає десь 30-40 хвилин часу.
Далі вибір дати і місця складання тесту. В Києві як я зрозуміла лишилось два центри в яких можна скласти тест. Один з них недалеко від Шулявки в фармацевтичному корпусі медінституту, а інший десь в дєбрях. Звичайно я вибрала територіально доступніший.
Хоча попередньо оглянула територію, в день тесту все одно вийшла раніше. Це для мене нормально, я коли нервуюсь, то не просто не запізнююсь, я приходжу набагато раніше. Але я була не одна така))
Коли я зайшла там вже була одна дівчина а прямо після мене по одному прийшли всі учасники десь протягом 15 хвилин.
Тепер почалось чекання і оглядання. Я зрозуміла, що правила читала лише я, ну або принаймні слідувала тільки я. Бо приперлась без рюкзака, без мобільного, без пляшки з водою, лише з паспортом, інформацією про реєстрацію і ручкою. А даремно мучилась.
Реєстрація звичайно затрималась.
Десь о 9.45 нам видали папірці підписати і почали перевіряти і фоткати.
Сіла я щасливий сьомий комп’ютер з листочками обнадіючого сонячного кольору і олівцем.
Перечитала вступні настанови, з третього разу настроївся мікрофон (це той що гіперчутливий і в який тре верещати щоб він дозволи іти далі).
Перша частина. Reading.
Наче найпростіша, але ніфіга. Часу мало. Принаймні мені мало. Тексти великі і прочитати можна лише раз якщо хочеш ще завдання встигнути зробити. Вони хоч і не складні, але після одного прочитання важкувато їх виконувати, доводилось переглядати весь час текст, а на це йшов час.
Особисто мені було легше робити один окремий текст із завданнями, ніж коли давалось два тексти зі спільним часом. Бо починаєш хвилюватись вже не за один, а за два.
Друга частина. Listening.
Було простіше. Бо очі вже втомились і треба було лише слухати і робити завдання.
Перерва.
Кімната так нагрілась від компів і від знервованих людей)))
10 хвилин подихати хоч трошки ненапруженим повітрям було чудово)
Третя частина. Speaking.
Мабуть найважча для мене. Як не дивно. Чому? Тому що мало часу. 60 секунд на висловлення думки? Нє ну реально мало. 6 завдань. Деатльно про них все розписано і в мануалі до тесту і на сайтах TOEFL, тому не розповідатиму. Але якщо збираєтесь складати, готуйтесь до швидкого реагування, при чому воно має бути змістовним, добре та чітко висловленим. Не шепчіть у мікрофон. Моя сусідка по компу реально шепотіла. Я з перерви повернулась як раз коли вона вже почала. Сумніваюсь, що той хто це перевірятиму буде задоволений.
Четверта частина. Writing.
Два письмових завдання. В першому описати основні думки висловленні в тексті та лекції.
В другому твір на тему.
За цю частину найбільше хвилювалась, але виявилось що далась найлегше. 150 слів виявляється не так багато. Та навіть 300.
Підсумки мого тестування: я не задоволена своїм результатом (моїм враженням і переконанням про результат, так як результат тесту буде лише через 15 робочих днів).
Поради.
1. Тренувати швидкість. Я реально за ці роки розслабилась в плані часу і мені було не легко, ледве вкладалась у відведений час, але на всі питання відповіла. Інше питання як 🙁
2. Якщо у вас тихий голос, або ви боїтесь мікрофона — купіть гарнітуру і тренуйтесь на друзях)))
3. Тренуйтесь швидко і чітко говорити на будь-які теми. Від сусліків в полі до магнітної активності на Сонці.
4. А ще будьте готові, що поряд вас сидітимуть ще 10 людей, які в різний час можуть почати частину-говорилку (тобто поки ви слухаєте, вони вам заважають слухати, а поки ви говорите вони вам заважатимуть говорити, а якщо ви вже щось пишете то заважатимуть писати). І не вірте сайту, навушники ніфіга не допомагають боротись з голосом поряд. Все чути навіть краще))
Настоящие леди даже пьяными остаются ледьми!
©
If you can’t see anything, you are probably using some version of the Internet Explorer. Get a real browser.
Минуло вже два місяці. Так довго ще порізно ми не були.
Найважчими були перші два тижні, потім місяць.
Зараз вже два.
Чому важко?
Бо не знаю коли те чекання закінчиться, немає кінцевої дати. Я не можу сказати чекати лишилось 3 місяці чи там 95 днів. Я можу лише сказати що на два місяці менше.
Важко бо страшно.
Важко бо дуже далеко.
Важко бо залежу від того чи буде в будинку електроенергія, і чи буде з’єднання з Інтернет, і чи на тому боці буде він, і чи в нього теж буде світло і мережа.
Важко бо я нічого змінити не можу.
Важко бо всі навколо не вірять і тільки я вірю.
—–
Ця зима буде дуже довгою і холодною…