п.с. кава моя, чашка теж, фото моє ©
вирішила зробити собі любій подарунок і позбавила себе сидіння вдома та отримування привітань телефоном, та поїхала до братика в Тернопіль. в зв’язку з нововведеним правилом на роботі, мала вихідний в подарунок на день народження тому в Київ можна було не поспішати. кілька коротких вражень від подорожі.
Починаючи з літа минулого року по Києву почалися поступові „набіги“ на ІТ компанії. Спочатку маленькі й не помітні. Це коли люди приходили зранку на роботу, а там інша охорона, яка не пускає, а компи та сервери десь за містом роздовбані валяються.
Далі набираючи обертів дійшло до загальновідомого Infostore.org.
Десь з середини грудня ми із співробітниками теж жили в очікуванні хлопчиків за викликом. Один день трясло дуже, особливо адмінів, на чиї тендітні плечі і пала місія забезпечити максимально можливиї захист конфіденційної інформації. Добре, що більшість серверів таки не в Україні, тому основна проблема створювалась комп’ютерами співробітників нашої компанії. Буквально за годину знищилось та винеслось все, що було на паперових носіях. Ближче до вечора вже почалися жарти щодо того як правильно падати аби не отримати дрючком по личку)))
За тиждень трошки заспокоїлись.
І от буквально вчора в сусідньому корпусі ОАО «Квазар» (на території якого ми арендуємо приміщення) відбувались малоприємні події. Думаю вже доволі відомі на сьогоднішній день і пов’язані з описаним у данній статті: Рейдеры пытаются захватить ОАО «Квазар»
Сьогодні будівля активно обростала захистом для вікон, який оперативно наварювали з самого ранку. Також навколо та всередині прогулювались десятки підозрілих осіб специфічної зовнішності та особливим інтелектуально-збагаченим світлом в очах. Принаймні мої співробітники повернулись з обіду з широко розплющенними очима та купою емоцій від проходження коридором до столової оснащеним такою надзвичайною охороною вздовж обох стін.
Залишаючи місце роботи певні особини були помічені за дружнім колективним розпиванням НЕслабоалкогольних напоїв поблизу та розважальними прогулянками територією заводу.
Звичайно основний удар припадатиме на адміністративний корпус Квазару, проте той в якому знаходимось ми з’єднаний з ним чудовим широким коридором.
Цікаво чи буде мені куди повертатись на роботу після вихідних…
Все менше часу до кінця 2008-го року. Поки є перерва між готуванням прибиранням і наряджанням ялинки…
1. Перша половина року була чудовою. Ну ще кілька щасливих днів у серпні.
2. Друга половина року видалась дуже складною. Не лише в мене, а і у всієї країни.
3. – 4 місяці. Не знаю добре чи погано. Знаю, що вдруге такого не переживу і точно зроблю все аби навіть натяку на таке більше не було.
4. Два етапи скорочення на роботі. Обидва пережила без жертв. Обидва рази було дуже шкода прощатись з стількома співробітниками. А ще це дуже відобразилось на двох колись дуже хороших людях. Вони залишились хорошими, проте трошки зіпсованими. І мені дуже шкода уе бачити.
5. От кінець року засмучує все більше…Правду ж кажуть менеше знаєш — краще спиш. Бо з деякими одкровеннями важко змиритись. Я не прихильниця копирсань у чужих душах, тому дуже рідко комусь щось раджу наполегливо. Найважче радити близьким людям. Особливо, коли не знає що. Адже ти не на її (людини) місці і не знаєш як вона це переживає. Я лише знаю щоб я зробила на її місці. Але я б не була на її місці тому власне і не дуже впевнена в тому що б зробила. Сподіваюсь все це лишиться в старому році.
6. Всі порблеми в людей від нервів. Але нервами керувати важко особливо в складних ситуаціях, от і…
7. В перше зустрічаю Новий рік з сумом. Приписую цей недолік таки старому року і хай він його забирає з собою. Наступний рік буде кращим.
Все звуть наряджати ялинку (ялинка штучна, шкода мені тих вирубаних деревць).
Всіх з Новим 2009-им роком! Хай щастить!
В принципі не люблю планувати (дрібне чи надто глобальне) щось та і не збиралась. От підсумки зробити хотіла, але то пізніше. Але якщо пан masterpiecer так просить, спробую.
1. Зустріти Новий рік (враховуючи, що зустрічаю його вдома з батьками, які традиційно сваряться на будь-яке свято, перспективи яскраві та радісні).
2. Бажано провести його подалі від „биків“ і не зазнати на собі „бикування“.
3. Нарешті зайнятись власним фізичним станом і побороти всякі там болячки, які за цей рік причепились. Протягом року часу не було.
4. Березень: дочекатись, зустріти, і зникнути до квітня 🙂
5. Відвідати Тернопіль (100%), Львів, хотілося б Чернівці та Полтаву. І ще кудись до води (річка, озеро, море, океан…) влітку.
6. Далі нічого глобального не має бути.
Буду намагатись робити все аби те, чим я займаюсь існувало якомога довше (принамні біґ босс грозився нам гарним і продуктивним роком на корпоративному святкуванні нового року ґґґґ)
Не опускай свої очі
Я не забув ні хвилини,
Кожна із них як нова.
Пальці малої дитини,
Мудрі як вічність слова.
Запам’ятав кожну краплю,
Кожен ковток, кожну мить.
І теплий вечір як пахне,
І пряна ніч як не спить.
Не опускай свої очі —
Хвилі морської води
Якби ти знала насправді як сильно я хочу
Бути з тобою завжди
Я не забув як чекала,
Як берегла наші сни,
І цілий світ малювала,
В якому стільки весни.
На самоті видно далі,
На самоті більше снів.
Я не забув ні хвилини,
Пряних ночей, теплих днів.
Не опускай свої очі —
Хвилі морської води
Якби ти знала насправді як сильно я хочу
Бути з тобою завжди
© Святослав Вакарчук
наближається моє улюблене свято…на жаль цього разу воно буде сумним
аналіз крові.
за свої 25 років життя так і не дізналась, яку групу крові маю.
так як вже проходжу міні-обстеження у основних лікарів і все одно треба робити аналіз крові вирішила дізнатись заодно і групу. особливо мене тішило, що це можна зробити не чіпаючи вени, достатньо крові з пальця. але більше ніж зазвичай.
наче і не боялась ніколи таких речей, але перспектива бути двічі “проколотою” не радувала. але обійшлось одним. щось в мене сьогодні кровоточило добре))) аж пирснуло один раз. тому коли я сказала причину обстеження лікарю — понижений тиск — вона здивувалась. певно зараз він вже внормувався.
лікар, яка брала кров робила це без рукавичок. сказала, що в неї на них алергія, тому от доводиться так. жінка похилого віку. я спитала:
– а не страшно. адже кров здають не дуже здорові люди, і навіть дуже нездорові.
– вже не страшно. раніше ми взагалі ртом кров висмоктували, коли не було такого обладнання. а зараз вже імунітет до всього виробився.
…
ще вражає таки стан поліклінік. наче все і акуратненьке, але чомусь важко повірити в стерильність.
…
і лікарів шкода. є ті, які не зважаючи на умови не забуло про те, що вони лікарі. а є ті, які працюють ще гірше ніж їм за це платять. і це страшно.
…
сьогодні помітила міні-хабарі. і навіть не дорікаю за них. якісь там 10 грн за зайву послугу не зазначену в направленні від лікаря. або затвердження чогось за те, що пацієнт купить там кілька шприців чи ще якихось дрібничок в лабораторію. самі ж знаєте, що фінансування хрінове і вічно чогось не вистачає. а так і пацієнту не дуже напряжно, і поліклініці користь.
відвідування лікарів для мене завжди було складною та болісною процедурою.
здоров’я іноді таки вимагає ходити.
поліклініка — взагалі страшне і мутне місце. зовні ще наче нічого буває, а от тільки заходиш всередину відчувається мурашки, які по-трошку повзуть шкірою.
далі треба розібратися у складній ієрархії поділу на дільниці. опа! а нема в мене дільничного терапевта. ну ні хай собі.
найгірше мабуть це злі пенсіонери. саме злі і їх десь відсотків 90, але є 10 нормальних. я розумію, що вони старенькі і т.д., але хворіють всі однаково, і це однаково неприємно та небезпечно. і якщо в тебе температура під 40, а в якогось дідуся просто черговий візит до терапевта, я думаю ти таки маєш привілегію зайти без черги.
знаючи це все, намагаюсь приходити якомога раніше, щоб бути першою і швидше йти з цього гидкого місця. але практика показала, що навіть в жахливу погоду в понеділок за півгодини до початку прийомів там повно людей)))