Думала дочекатись жовтня, але не витримала. Пеповнює в голові купа інформації, яку треба кудись вилити.
Замальовки з життя
От прийшов i мiй час залити якусь технiку якоюсь рiдиною. Хтось топить телефони в унiтазi, хтось виливає каву чи пиво на клаву.
Мiй варiант — компот на клавiатуру мого малого залiзного друга — червоненького делльчика.
Вiн лишився живий, але пимпочки жахливо залипають i доведеться везти його до дядi лiкаря, щоб почистив. А медицина для залiзних друзiв така дорога i тривала…
Але є плюс бiльше книжок вийде зi статусу “Pending” на моїх книжкових поличках.
п.с. На малюнку не він, я не така збоченка його фотографувати у важку хвилину його життя 🙂
В Луцьку дуже багато каштанів (в Києві звичайно більше) та чемні водії, навіть водії тролейбусів пропускають перехожих.
***
Відсутність гарячої води вдома з одного боку закаляє, з іншого краде зайві 10-15 хв зранку перед роботою. Почала запізнюватись на маршрутку внаслідок чого почала потрапляти в пробку на Жулянському мості.
***
В Тернополі час летить дуже швидко, є алея Свободи слова та цікаві люди. Тут теж дуже багато каштанів. В перший мій приїзд на мене накинувася бігун-параноїк, в останній зустріли жінку, яка просто так заспівала нам свою пісню про рідне місто. А ще там в мене є братик, який насправдіє другом. Але я завжди хотіла мати братика і була б дуже рада якби мала такого.
***
Довго дивувалась чому в магазинах ніхто не купує екзотичні фрукти. На власному досвіді зрозумла, що іноді це не просто зробити. На них клеять неправильні штрихкоди і людям просто лінь чекати поки помилку виправлять і вони лишають фрукт на касі. Ми дотошно чекали, бо хотіли своє манго. Даремно правда, воно було не дуже спілим.
***
Київ настільки дивне місто, що іноді все місто охоплює одна стихія, а іноді різні його частинки живуть своїм погодним життям. Вчора в нас була гроза, а на іншому кінці міста навіть хмаринок не було))
***
Виявилось, що ром дуже смачний. Дегустуємо в поєднанні з іншими інгридієнтами роблячи коктейлі. Поки мабуть зупинимось вживання великої кількості охолоджених продуктів впливає на горло та ніс.
***
У Львові завжди таке враження, що ніхто нікуди не поспішає, особливо водії трамвайчиків))) А ще там рідко що знищують, частіше навпаки не чіпатимуть.
***
Є в нас міста однієї пам’ятки — Коломия=музей писанки, Канів=Тарасова гора, Умань=парк Софіївка. А є місця про які і не знає ніхто, ну майже ніхто. Є місця, які постраждали (на мою думку) внаслідок своєї популярності. Коктебель, наприклад. Гарне містечко, але в літній період перетворюється на пекло населене туристами. В цьому пеклі цілодобово ворушаться люди в усіх напрямках, так що від них нікуди не дінешся, наче в метро в годинку пік. І це дуже напрагає.
***
Вінниця та Лубни. Міста не мають жодного прямого потяга з Києва, але через них проїжджає дуже велика кількість потягів в різних напрямках України.
***
Перші комарі найгидкіші. Вони дуууууууууже голодні і мій організм реагує алергічно. Знов мучусь від величезних червоних плям, які згодом стануть синцями. Хто-небудь пояснить мені яка з тих комарів користь? Ну ніякої ж нема.
***
Доводиться жити сьогоднішнім днем, бо планувати немає можливості. Ніколи не любила планувати, а тут раптом з’явилась потреба, так виявилось, що в моїй ситуації це просто нереально.
***
Подорожуючи висипаєшся в будь-яких умовах.
Навіть якщо спав мало і незручно наступного дня в тебе повно сил та енергії для знайомства з новими незвіданими місцями. А на роботу вставати завжди важко, навіть якщо пізніше ніж зазвичай.
Весна таки прийшла і активно пахне, дощить і сліпить сонечком. На деревах вже з’являється листя, а зранку глушить пташиний хор своїми піснями на сотні голосів. Працювати стає все важче, бо хочеться гуляти і подорожувати. А мої підопічні такі вже енергійні від того, що весна їм нагадує, що скоро таки літо)))
Я дуже люблю собак. Але собак, а не собачок. Оцi мiнiатюрнi створiння, якi ганьблять собаче iм’я мене лише дратують.
А от дамочки (яких я ласкаво зву фiфами) їх обожнюють. Тягають на руцях, возять до собачих перукарiв, купують заколочки та резиночки. I те, що я найбiльше не розумiю – ОДЯГ!!!
Таке враження, що дiтей народжувати вони не захотiли i це панькання з собачками прояв збоченого материнського iнстинкту.
1. Перша замальовка — робоча.
Передісторія. Працюю в спеціалізованій школі. Школа приймає участь в програмі обміну дітьми та вчителями (Звучить гордо, а насправді ницо). І от на квітень була запланована поїздка французьких школярів з учителями до нас в гості. Дітки та вчителі житимуть в сім’ях. Планувалось ознайомити їх з навчальним процесом, країною, буднями та культурою. Але хтось там вирішив, що треба канікули скоротити та перенести на два тижні, тому приїзд запланований ще в жовтні-листопаді припадає тепер не на навчальний процес, а на канікули. Результат — в нас тепер в 10 разів більше геморою, бо треба ж якось розважати.
Основне кодло, ой тобто начальство та наближені персони, подумали і вирішили напрягти всіх окрім себе. Програма шикарна, але надто вже фінансово напряжна. Щодня екскурсії-музеї вдень, та театри-опери ввечері. Коротше мене дуже налякала перспектива платити за все це разом взяте. Навіть якщо тільки за себе (я собі не дозволяю навіть раз в місяць в театр вибратись, а то за один тиждень така конценрація). Та і відняти задоволення, яке не отримаєш, бо будеш перекладати. Ну я наївна спитала у бувалих чи то всім треба і чи все за свої гроші. На мене глянули, як на ворога народу і гаркнули „Звичайно за свої“. Наступного дня на чергових зборах начальство негодувало і кричало. Мол та ви такі сякі. Для школи треба значить треба. І ващє ми вам дозволили додатково займатись, то тіпа не жалійтесь, що бабла нема (примітка: займаюсь з одним практично безнадійним хлопчиком, бо дуже просили і його шкода. хлопчик хороший, але мова то не його. так що золотих гір мені не видать. у більшості тіки гола ставка вдвічі більша за все мною там зароблене.). В мене його зайвого дійсно нема, бо зп вчителя початківця більше схоже на пожертву та викликає посмішку при спогляданні. Я не проти відвідати все, але дозволити собі можу лише дещо. В результаті я дізналась, що кіпіш був через мене і постраждали всі морально через моє скромне питання 🙁 Стала цапом-відбувайлом. І ці люди ще сміли дорікнути моїй колезі, що вона задорогі продукти на святкування Нового року придбала. Пху!
2. Замальовка друга — поліклінічна.
Підчас прийома у лікаря, яку знаю давно і проблем ніколи не було трошки так афігєла (найцензурніший варіант). Якщо без деталей. Мені кажуть що треба пропити тето і тето і ще відвідати іншого спеціаліста щодо другої проблеми. Я цілком щиро і відверто питаю чи не треба спочатку туди, там дізнатись що пропишуть, а потім починати лікування узгодивши ліки. Ну я ж не лікар, може вони там будуть несумісні які. То на мене так образились. Сказали якщо я не довіряю їй взагалі шукати іншого лікаря, бо бачте саме цих спеціалістів повно. І дійсно краще в спеціалізовану клініку піти, там обстеження пройти. Я в ступорі. Намагаюсь пояснити, що я не верблюд, але безнадійно. Рецепт не виписано, а дано направлення у якусь клініку. Так і не розумію що не так сказала чи зробила. Але відчуття наче я першокласниця і отримала двійку, бо не вивчила табличку множення. Хоча я її знаю, а просто перепитала що саме множити і на що.
Отаке…
Всім відома фраза — чоловік повинен за своє життя збудувати будинок, посадити дерево та виростити сина. А в жінки мабуть одна основна ціль — стати матір’ю.
На жаль не кожна жінка може народити. Хоча чомусь часто так трапляється, що ті, які тих дітей не хочуть або елементарно морально не в стані їх ростити дуже „плодовиті“, а жінки, які про це мріють мають купу проблем. З цього випливають питання : а чи кожна жінка повинна ставати матір’ю? а чи просто так комусь не дано це дар материнства? (бо чула теорію, що безплідними є люди, в яких генетично закладені якісь вади, які не варто передавати дітям, тому їм „перекривають канал“ до розмноження)