перші осінні миті 2010

13.9.2010

Думала дочекатись жовтня, але не витримала. Пеповнює в голові купа інформації, яку треба кудись вилити.
Про осінь мені нагадуєе лише місце проживання, календар та робота. Решта наче в ідеальному літі: прохолодний ранок, +25 вдень, іноді дощик і свіжий вечір.
Але тішусь мабуть лише я та ще купка схожих на мене. Бо щоранку бачу вир божевільних в куртках, пальто, вовняних або просто товстих шарфах та ШАПКАХ!!! Ну ок, вранці прохолодно, але ж не настільки! Коротше люди після спеки у +40 подуріли остаточно.

Знов повернутись в дім батьків складно, особливо з аеропорту. Інші умови проживання, інші правила, інші можливості, інші умовності. Тиждень звикала засинати в ліжку в іншій квартирі, в іншому ліжку, і в самотньому ліжку. Добре, що є білий м’який великий ведмедик Міха та кіт Батон. Це створює хоча б ілюзію несамотності. Важко знов бути під контролем, важко знов вислуховувати купу зауважень і питань про те куди пішла, коли повернусь, чому комп’ютер на ніч не вимкнула і так далі. Напрягає…

Також про осінь нагадує початок навчального року у різних навчальних закладах. Бо в Києві однозначно побільшало як дітей так і молоді. В транспорті знов бачу ці розгублені та налякані очі новоприбувших, і водночас відчуваю жахливу невихованість та дикість деяких з них. Відсутність комплексів звичайно позитивний факт, а от наявність хоч мінімуму мізків та совісті не завадила б.
Вже набридло відбиватись від цих чемоданів, які панянки пхають на голову всім хто їм заважає та від ліктів молодиків, які мабуть точно уявляють себе мінімум шафою, максимум ескаватором.

Робота захопила мене з першого ж дня у такий вир, що навіть на вихідних лише іноді вириваюсь і відволікаюсь. Але думаю в жовтні попустить. Хоча…Відкрита вакансія, та відсутність ще двох колег найближчим часом на роботі обіцяє немале навантаження на наші плечі. А ще цього року підвищую кваліфікацію. Вперше. Трошки лячно, але думаю це не боляче 🙂
Боюсь перехвалити, але здається починаю бачити прогрес у своїх безнадійних „улюбленцях“. Невже таки завоювала довіру?! А ще в мене два нових класи — дві паралелі 5-х. Милі діти. Реально милі. Такщо надія є 🙂

Відновилась моя група з Касіно. Але починаємо ми з курсу Сону.
Група поки що ідеальна 5 на 5. І Сон це гарно, і старих знайомих приємно знов бачити і з ними танцювати. Але одне АЛЕ. Зал ореднується в ці дні в Будинку вчителя. Там чудово обладнані танюцвальні зали, великі, просторі, з високими стелями. Але охорона там прибацана на всю голову. Коли я тільки починала, там була тітонька злюща. Вона за 15 хв до закінчення заняття влітала в зал верещала і вимикала світло. Зараз там чоловік пенсіонер. І історія повторюється. Він прийшов за 15 хв до закінчення заняття, накричав на нас, грюкнув дверима та вимкнув світло. Викладачі надто позитивні люди, щоб сваритись і ситуацію зам’яли. Але відчуваю нас чекають веселощі щозаняття)))

А ще згадала як це класно йти вечірнім парком Шевченка. Тихо, спокійно, свіже повітря, гарні алейки з ліхтарями і парочки на лавочках. Ідеш доріжкою не поспішаючи, вдихаючи глибоко і рівномірно. Тіло ще гаряче після танців і прохолода повільно насичує його. А потім пірнаю в перехід до метро і заздрісно проходжу квіти. І кожного разу мене тягне щось купити, але не можу вибрати тому йду нізчим.

Отакий він початок осені для мене.

Категорії: Замальовки з життя, Сальса | Теґи: , , , ,