літньо-осіння читанка

за останні роки це мабуть найбагатший на прочитане період. тому мабуть і вирішила поділитись : )

„Divergent“ Veronica Roth

перша книга з трилогії. сучасна антиутопія. світ після якоїсь чергової війни ділиться на кілька каст за діяльністю та поглядами. одні там їжу вирощують та виготовляють, інші розумники, ще якісь там захисники, чесні-чесні та безкорисні. усього 5. ну і в певному віці діти проходять процедуру обрання свого майбутнього. мають обрати ким будуть. тест якийсь проходять, який наче має допомогти визначитись остаточно. і все було б добре. але ж є завжди винятки. є люди, які і туди, і сюди, і он туди можуть піти. але ж інакший, значить небезпечний для суспільства. то їх бояться і хочуть винищити. крім того починаються розборки між кастами. люди ж не роботи, не будуть вони всі жити за правилами постійно. трошки романтики, трошки жорстокості та безглуздості. як буде час і натхнення доберусь і до продовження. чисто з цікавості чим закінчиться.
книга екранізована. непогано екранізована. гірше точно не зробили : )
„Месопотамія“ Сергій Жадан

не любитель я електронних книжок, але рада, що хоч так можу купити собі книги українських авторів.
книга з двох частин. перша прозова, друга поетична. важкі життєві реалістичні жаданівські тексти. різні непрости життєві історії.

У місті, говорила вона, легко зимувати, оскільки фабрики постійно прогрівають ранкове повітря. Розповідала, що навесні в передмістях вода розмиває фундаменти старих санаторіїв, ріки стають червоними й пахнуть медикаментами, тому справжній запах весни — запах нашатирю. А ще говорила, що на вулицях знову почали стріляти, що війна продовжується й ніхто не збирається здаватись. Усе буде тривати, доки ми будемо любити, — пояснювала, ніби на щось натякаючи. Любові стане на всіх, — додавала. Цього останнього я не зрозумів.

Іноді наші уявлення про кривду, завдану нам, зовсім не співмірні з тими докорами сумління, які будуть гризти нас ціле життя. Але щоби зрозуміти це, потрібно прожити щонайменше ціле життя.

Ми робимо все, що від нас залежить. А що залежить від нас далеко не все, то й покладатись потрібно не лише на нас. Більшість життєвих негараздів та душевних сумнівів походять від нашого небажання щоденно поділяти наші вчинки на добрі й погані. Ми маємо нашу любов, проте не завжди нею користаємось. Ми маємо страх і покладаємось на нього більше, аніж потрібно. Життя має лише два шляхи: один веде до раю, інший — до пекла. Щоправда, у багатьох місцях вони перетинаються.

якщо 10 років тому мені більше подобався прозовий Жадан, то зараз точно більше Жадан-поет.

„Joyland“ Stephen King

детективна історія від майстра слова. тут вам і підліткове кохання, і американська глибинка, і диво-дитина з сумною історією, і звісно маніяк та вбивства. а ну і жменька містики. мила, плавна й цікава історія з чарівним завершенням : )

„The Hunger Games“ Suzanne Collins

одна з найпопулярніших сучасних антиутопій. і всі кажуть, що решта сучасних списані з цієї. знов світ після якоїсь війни. теж поділ на різні категорії-райони. але тут є одні головніші. і влаштовують вони щороку оці Голодні Ігри. від кожного району по дівчинці і хлопчику від 12 до 18 років. ігри не спортивні, ігри на виживання. і переможець отримує окрім власного життя, ще й купу бабла та інших бонусів. і було б все так довго. але з’являється особлива дівчинка, яка ламає всю малину столичним мажорам з їхніми Іграми. і понеслось. перша й друга ще нічо, на трієчку. а третя книга нудотина страшенна. і закінчення якесь нецікаве, з натяком на оригінальність. але мені не сподобалось.
дві книги з трьох вже екранізовані. і от-от вийде ще один фільм. але з якогось дива вони вирішили розтягнути „задоволення“ і розбили останню книгу на два фільми (остання книга страшенно нуднюща, куди її ще розтягувати?). можливо це пов’язано зі смертю актора, який грає одного з основних персонажів, я не знаю. фільми непогані. як для одноразового перегляду прокатить : )
„The Hobbit“ J.R.R. Tolkien
„The Lord of the Rings“ J.R.R. Tolkien

що тут казати. і так всі чудово знають що куди і як. навіть якщо не читали. бо екранізації чудові (хоча навіщо так того бідного Хоббіта розтягли і перекромсали я не знаю). гарна мова, чудова історія, надзвичайний світ створений Толкієном. але мабуть я прогавила вік в якому треба було це читати. тому може не так мене вразило. та хоч раз в житті прочитати варто однозначно.
„The Giver“ Lois Lowry

антиутопія. цього разу це світ майже без радощів життя. всі рівні. всі однакові. з першого погляду все ідеально наче. а глибше копнеш і не то. за тебе обирають все. твою професію, твого супутника життя, навіть твоїх дітей. це світ без емоцій, і навіть без слів, які їх позначають. це світ без кольорів, музики та книг, без свят та традицій, без снігу, веселки та без почуттів. блідий світ біороботів. у 12 років діти отримують своє призначення. герой книги особливий. з дитинства бачив дивні речі, але не розумів їх. він обраний і здобуває місію зберігача пам’яті людської. всього того, чого позбавлений світ, в якому він живе. і дізнавшись яке ж воно справжнє життя з усіма його фарбами, наш герой вирішує йти проти системи. є ще чотири книги з серії. але наче вони як окремі історії. поки нема бажання продовжити.
і цю книгу екранізували цього року. трошки модернізували технології, трошки дорослішими зробили героїв, в наслідок чого зникла та дитячість з твору. але фільм відобразив книгу. хоча ні те, ні те мене аж надто не вразило.
„Animal Farm“ George Orwell

антиутопічна повість, в якій тварини повстали проти людей. коротше радянський союз в усій красі. хоча наче то мав бути після воєнний союз. мені нагадує ширший часовий період від революції до Сталінщини.
„1984“ George Orwell

класична антиутопія. жаливий світ, який дуже нагадує те, у що перетворюється одна сусідня з Україною держава. забагато всього сталось цього року, що надихнуло на прочитання. було б непогано якби входило в шкільну програму з літератури.
є звісно екранізація. і кіно як на мене ще мутніше за книгу. принаймні фільм мене ввів в депресію в свій час.
„Baby travel. Подорожі з дітьми або як не стати куркою“ Ірена Карпа

перша і певно остання книга Карпи. ну не йде мені її творчість. але статті журналістські сприймаю чудово. це не художній текст, це non-fiction. ще й всі радять. ще й про подорожі. ще з дітьми. як потенційна мама з любов’ю до подорожей зацікавлена в такому досвіді. цікаво й пізнавально це точно. і погляди на дітей збігаються.
„Gone Girl“ Gillian Flynn

триллер, написаний у вигляді зображення подій поперемінно від особи головних героїв. шматочок її, шматочок його. начебто звичайна така зав’язка, доволі реалістичні проблеми в молодій родині, але дуже навіть неочікуване завершення. книгу екранізували і восени кіно як раз з’явилось на екранах. і я в захваті від екранізації. Фінчеру вдається створити щось чудове, що не дає приводу сказати — а книжка краща : ) (все сподіваюсь, що він таки зніматиме продовження трилогії Міленіум) тут і фільм і книга знов рівноправні. я б навіть сказала, що фільм мені більше сподобався : )
„Жорстоке небо“ Макс Кідрук

з назви очевидно, що про літаки книга. авіакатастрофа, розслідування, пригоди та решта, що є пов’язане з цим. читається дуже легко і як завжди приклеює всю твою увагу до тексту. тут не буде містики чи надприродних істот як в Боті та Твердині. але це не робить роман менш цікавим, бо своїх таємниць вистачає. дуже кумедні моменти з дітьми та котом — сміялась аж до сліз. а ще трошки ностальнії від згадок про вулиці та дуже знайомі місця рідного Києва (навіть Байкове кладовище, майже все життя поруч з ним прожила, дідусь й бабуся там) та частково й Парижа. такі знайомі українцям реалії. та ще й деякі події дуже схожі на те, що сталось потім. читала в цифровому форматі. писав мені планшет, що 600 з хвостиком сторінок. доходжу трошки за 500-ту з впевненістю, що в мене попереду ще 100 сторінок задоволення. а тут бац! і все. далі 100 сторінок зносок : ) люблю паперові книги. з ними такого не буває.
коротше з’явився в мене таки вже точно новий улюблений письменник в списку : )
„Холодний Яр“ Юрій Горліс-Горський

Спогади хорунжого Армії УНР Юрія Городянина-Лісовського (Юрія Горліса-Горського) про збройну боротьбу за Українську державу під жовто-блакитним прапором УНР та чорним прапором Холодного Яру, на якому було написано: “Воля України – або смерть!”

після прочитання „Залишенець. Чорний ворон“ Василя Шкляра, зацікавилась більш детальною інформацією про Холодний Яр та визвольну боротьбу. бабуся родом з Черкащини, а я на свій сором і не знала нічого про це все. коли я ще вчилась ці події описувались одни абзацом у підручнику. більше нам не розповідали. от завдяки чудовому Федору Гонці, який щедро накидав мені книжечок, я дізналась і про цю. книга про сильних і хоробрих, щирих і справжніх, нестримних і гарних людей. іноді читати боляче, іноді страшно від тої подібності до сучсності. тому читала дуже повільно, порційно, так би мовити. дуже співпало з часом і настроєм. століттями українську землю окроплює кров її народу. стільки вже вона її випила. а все ніяк ці жертви не звільнять її від загарбників, ніяк не захистять від ворога. століттями гинуть українці за свою волю та землю, але цей дух не знищити, як би комусь цього не хотілось. вірю!

Полягли борці — воскресають в нових.
Ідуть колони тернисто-кровавим шляхом — до ясної великої Мети. Дорогу вказують їм могили тих, що на прапорах мали: Воля — або смерть.