перший рік

ну от і минув перший рік. якось так швидко пролетів, аж не віриться. хоча мабуть вже час звикати, до того що з віком час починає летіти швидше. не так як в дитинстві, коли один день тягнеться наче рік : ) що ж. маленькі підсумки. багато тексту і мало картинок.

правду кажучи я чекала значно більшого від себе і від цього року. але вже як є. мабуть забагато самовпевненості було. а може я не дуже старалась.

що мені не вдалось або що мене засмучує

1. мабуть головне, що мене засмучує — мені не вдалось знайти роботу за спеціальністю чи щось, в чому я вже в своєму житті здобула досвід. а це як мінімум 4 напрямки діяльності. думаю забагато впевненості в успіху мені додав той факт, що я дуже часто чую французьку на вулицях міста, коли ми гуляємо. але схоже таки без місцевої освіти в освітню галузь мене не візьмуть ні з досвідом, ні з рекомендаціями. шкода. та я шукаю далі : )
2. це вже як наслідок відсутності роботи — відсутність активного спілкування з іншими людьми окрім коханого. він інтроверт, відповідно не дуже й прагнув тут завести друзів. а мені просто нема де їх шукати. звісно тут люблять потриндіти всі та де завгодно. але це мінімум. кілька фраз не більше. тільки заради цього я сама ходжу в магазини та їжджу в громадському транспорті. це додатковий шанс хоч якось розмовляти і остаточно не забути мову.
3. рідні та друзі, Київ і рідна Україна. я дуже сумую. всі кажуть, що це минає з часом, що таке доросле життя і друзі заводять родини і все рідше бачаться та спілкуються. але ж я вже не дівчинка, і чомусь в мене було не так. ні діти, ні родинне життя не завадять бачитись та спілкуватись, якщо є бажання і справжня дружба. мене принаймні це ніколи не зупиняло. а тепер все ускладнилось. не стільки відстань, скільки часова різниця робить свою справу. адже новітні технології рятують і дозволяють чути та бачити на відстані. але знайти зручний час для всіх не так просто. хоча в порівнянні з Австралією в нас ще зручна часова різниця з Києвом, як виявилось : )
так що знайте, любі мої — я дуже сумую і дуже вас люблю. виходьте частіше на відеозв’язок ; )
я сумую за рідним містом і країною. в них зараз важкі часи, яких я навіть в страшному сні ніколи не могла побачити. і це ще більше додає болю.
сумую за змінами сезонів, за травневими грозами, за літнім Київським небом, за золотою осінню та сніжними зимовими ранками. знаю багато хто хотів би мати це вічне літо. а я його ніколи особливо не любила. зимова ж я : ) єдина радість — тут немає комарів! навіть вони тут не виживають.

що мені вдалось або що мене робило та продовжує робити щасливою

1. головне і найважливіше — ми нарешті живемо поряд і нам не потрібно більше так надовго розлучатись. це було важке випробування, якого нікому не побажаєш. але тим солодший результат. ще й мій приїзд сюди відбувся лише на день пізніше ніж наша річниця. і вчора виповнилось 7 років.
2. вдалось здійснити кілька мрій. деяким з них більше 20 років. але це вже не я, а мій коханий їх здійснював. побачила і помацала океан, побувала на концерті Bon Jovi, відвідала Сан-Франциско, побачила пінгвінів, маю свій велосипед. та це думаю лише початок : )
3. я таки здала тест на водіння і отримала водійське посвідчення. отаке гарнюнє з ведмедиками (дуже подобається мені прапор Каліфорнії, з ведмедиком)

для мене це було не просто. я ніколи не хотіла сідати за кермо. але кого це хвилює? з теоретичним тестом все просто. а от з водінням… я вже починала відчувати себе нездатним ні нащо дебілом, але з третього разу вдалось. в той день з самого початку все йшло дуже позитивно. мабуть вдалий день був : ) ну давно я іспитів не здавала, надто вже хвилювалась і даремно. тепер я повноцінний водій. і вже навіть їздила швидкісними трасами (freeway)

інше

• приїхавши сюди довелось вчитись жити наново. вчитись найпростішми речам. як користуватись транспортом, як завести рахунок і користуватись ним, як щось купити в магазині і де що купляти, що варто купляти в магазині і скільки це коштує, чим замінити ті звичайні речі, до яких звикла, як сходити до лікаря, як користуватись пральною та сушильною машинами та ще багато-багато побутових дрібниць.
• нове місто. воно величезне і чуже (перший тиждень я взагалі сама боялась виходити на вулицю). не дуже пристосоване до пішого пересування ним. тут взагалі рідко ходять пішки, і на мене тоді дивно дивляться. на вулицях можна лише побачити людей, які займаються спортом. якщо ти просто йдеш — це дивно. я в принципі не дуже орієнтуюсь в чужих для мене місцях і довго вивчаю місцевість. але часті піші прогулянки, самостійні катання в транспорті та навчання водінню сприяли покращенню моєї орієнтації. принаймні у місцях, в яких часто буваємо.
• з переїздом на нову квартиру з’явилась можливість ходити в тренажерний зал та басейн. я довго боялась і соромилась. але таки змусила себе і дуже рада з того. тепер кожний будній ранок починається звідти. нажаль поки що мої гени сильніші за мене, але по-маленьку прогрес іде. хоча і засмучує, що так по-маленьку, але хоч зайва причина вийти з дому як мінімум є : )
• в харчовому плані 99% того, що ми звикли їсти є. можливо трошки інакше. як наприклад огірки. з цим тут найважче. якось вони тут не приживаються чи що. та і місцеві їх майже не вживають в їжу. тут я дуже полюбила манго. знайшла улюблену марку молочної продукції. кілька видів смачного морозива. а ще тут є заморожений йогурт. це краще усього місцевого морозива. але немає питних йогуртів, лише густі. довго визначалась з водою. от Моршинської мені тут дуже бракує.
• важко з доглядом за волоссям та шкірою голови. вода жахливо сушить. і десь місяців 6-7 я підбирала собі щось. але так це проблему остаточно не вирішило. ну принаймні можна хоч не мити голову щодня вже. а ще волосся чомусь дуже потемніло. що дивно. адже тут таке сонце. мало б вигорати і світлішати.
• павуки. це мій біль і страх. я боюсь навіть малюсіньких. а тут вони якісь дивні. не громадні звичайно. середні такі від 3 до 5 см (для мене це вже величезні! в страху ж очі влеикі). але з товстим брюшком і товстими лапками. вони дуже швидко повзають і стрибають. по-перше їх не зупиняють суцільні сітки на вікнах, моя спостережливість за дверима щоб не залізли. вони пролізуть в найменшу щілинку. першим ми придбали спрей-труйку прямої дії. далі були пастки, які їм до одного місця. зараз етап боротьби „народними методами“. прискання м’ятною водою в усі щілини вікон і дверей. засипання спеціальною речовиною щілин в підлозі. я думала я звикну і хоч трошки менше буду боятись. але я навіть не можу змусити себе стукнути його тапком чи віником. а в мене ціла мітла з півтораметровою палкою. а раптом побіжить на мене.
• я була лише в трьох великих містах (Сан-Дієго, в якому ми живемо, Сан-Франциско (гарне, але я б там не жила) і Лос-Анжелес (жахливо не сподобалось мені там)) і купі маленьких. поки що вважаю Сан-Дієго найкращим містом Каліфорнії. хоча 7 років тому я навіть не знала про його існування. в ньому є 4 різних кліматичних зони. це в одному місті. тут і океанічний, і континентальний, і гірський, і навіть пустельний. зараз живемо недалеко від океану, тому тут майже весь рік комфортно прохолодно, легке свіже повітря і рідко буває спекотно. тут багато природних парків в яких можна не лише насолодитись природою, а і гарненько розім’яти своє тільце. місто дуже дружнє до велосипедистів та собак. часто можна побачити мисочки чи фонтанчики з водою для чотирилапих, іноді навіть корм. а ще в Сан-Дієго немає ефекту мегаполісу. хоча воно восьме найбільше місто в США і друге в Каліфорнії. люди тут не поспішають. люди тут дуже ввічливі та дружні. я ще довго можу перераховувати переваги міста : ) єдиний недолік — тут не буває снігу взимку. взагалі зміни сезонів практично немає. так для мене це недолік. хоча в Каліфорнії його можна знайти.
• лише останні місяці два я почала усвідомлювати, що я звикла. що в мене з’явились улюблені речі і місця. що я знаходжу переваги і намагаюсь забувати про недоліки.
• ми багато подорожуємо. хай недалеко (хоча це лише по місцевим міркам недалеко, перевести в кілометри то дуже далеко), але подорожуємо. от і зараз я це пишу повернувшись з подорожі, про яку буде вже в наступному дописі. я навіть трошки була в Мексиці. це важко назвати подорожжю, так заглянули за кордон. але досвід цікавий.
• намагаюсь вчити іспанську. я правда лінуюсь, бо мотивації мабуть немає. але стараюсь не сачкувати.
• я тут, але досі я не відчуваю, що ця країна мене прийняла. я досі відчуваю себе туристом. а може то я її ніяк не прийму…

все перераховане з боку комусь видасться дрібницями, подекуди ниттям. та в кожного ж своє розуміння того, що є складно і що є важливо. це був непростий рік. бо це був непростий крок. одні переконують, що мені страшенно пощастило і навіть заздрять. інші не розуміють мого вчинку. але більшість людей знає причину, знає як воно нам далось і підтримують. це безцінно. і без підтримки я б не витримала і збожеволіла. і хай щось пішло не так як хотілось, щось не вдалось чого хотілось. цей рік мене навчив, що все буде, у свій час, якщо цього дуже хотіти. і може навіть краще ніж хотілось. і це був щасливий рік хоча б тому, що весь цей рік ми провели разом. це перший за 7 років такий, і впевнена не останній. НАШ сьомий рік