щоденник волонтерки

От і закінчилось це футбольне божевілля! Як вже дехто з моїх читачів знає, я працювала волонтером весь цей час. Якби в той день, коли мені повідомили, що я працюватиму саме в метро (десь невідомо де і невідомо що робитиму) мені сказали, що мені це сподобається, я б не повірила. Але мені дійсно сподобалось. Є кілька вагомих мінусів, але про них згодом. Спочатку мої волонтерські замітки, які я робила майже щодня, аби нічого не забути та деякі коментарі до них. Але розпочну з роз’яснення як коли і чому. Я працюю вчителем французької мови. Про набір волонтерів до лютого чи то березня 2012 ніц не знала. Але саме тоді від міністерства освіти було ініційовано набір вчителів іноземних мов спеціалізованих шкіл у волонтери. Нам це представили як можливість практики мови з автохтонами у вигляді перекладачів чи гідів-перекладачів. Тобто допомагати іноземним гостям тим, що їхньою мовою ми зможемо розповісти про місто, провести екскурсію чи допомогти вирішити якісь побутові питання. Але ж ні. Нас заслали в підземелля)) Тобто в метро. І якось так вийшло, що я цьому навіть рада, зважаючи на ту спеку, яка вже котрий рік мучить бідолашний Київ. Отже, після всіляких тренінгів та екскурсій метрополітеном ми були готові до чергувань. Принаймні я так думала. Допис буже дуже довгим.
08.06.
Перший же день почався з накладок. Розбiжностi у iнфi метрополітену та освітянської частини. Таки змусили одного волонтера стояти на пероні.
Переживаю за розбiжностi в змiнах.
Поки що допомагаємо в основному українцям, а не iноземцям.
Дiстає чувак, який ходить по вагонам продає календарi, на яких Польща на мiсцi Бiлорусi))
60% пасажирiв пiльговики,
40% пасажирiв входять у вихiд i виходять у вхiд.
Змiни нам таки перекрутили, i тепер знов все незручно.
Талони видають раз на 3 днi, але одразу з вказаним рестораном, зручно бо не треба шлятись по всьому мiсту i перейматись, що десь не вистачить порцiї.


Ми були закріплені за певною станцією метро і працювали за змінами. Розклад ще до початку чергування змінився рази чотири, і після того по ходу волонтерства ще десь тричі. Зміни були різні, але по три зміни було таки легше, ніж по дві. Бо 5 чи 4 години то не 7. Зміни залежали як від керівників волонтерів, так і від деяких особливо вередливих і скандальних волонтерок, через яких страждали усі. Нас забезпечували формою, сумкою, роздатковими матеріалами, здебільшого англомовними, мобільним зв’язком, проїздним на всі види транспорту і звісно обідом. Єдина незручна та непродумана річ це харчування. На нього нам давали талончики і закріплювали за певним закладом харчування. Краще б хтось розвозив волонтерам їжу на місце роботи. Це б економило і час який витрачався на дорогу за талончиком, і зі штабу з талончиком до місця харчування. Тим більше що в дні, коли зміна остання, після неї вже не поїж, а до неї нема бажання з дому виповзати.
09.06
Першi iноземцi пiшли. Чи то нiмцi чи то шведи. Допомагала з жетончиками i пояснювала дорогу до потрібного місця.
Наступному іноземцю потрібно було пояснити дорогу до хостелу, що недалеко від метро. Шукали разом в картах ґуґла))
Кумеднi питання від українських пасажирів: А чому ви в зеленому? А що ви волонтерите?
Цiкаво на який день волонтерства на мене припинять витріщатись люди? Саме мiсцевi люди?
Бо іноземні гості нас не помічають не зважаючи на наше яскраво-зелене вбрання.
Здружились з метрополітеном. Дуже милi дружнi люди. Окрiм мiлiцiї в метро додали хлопчиків якихось внутрiшнiх вiйськ, чи щось таке. На волонтерок поглядають, але поговорити наважуються не всi.


10.06
Третiй день вже i на цiй дальнiй станцiї вiдчувається, що iноземцi в мiстi таки є. Ще цiкаво як воно в день матчу в Києвi, чи це якось впливає.
Нашi люди перiодично питають скiльки платять. Не вiрять, що волонтери працюють безкоштовно.


Дійсно в перші дні активно з’їжджались шведи. Це було легко з’ясувати))
А питання про оплату наших послуг таки було найпопулярнішим за моїми спостереженнями за всі три тижні.

13.06
З’явились французи, але ще не звертались.


Пізніше я зрозуміла чому. Вони були переконані, що французькою тут точно ніхто не розмовляє, а англійською вони не дуже добре говорять. Така сама реакція була і в німців, і в іспанців. Вони в основному з супроводжуючими були.

Обiзвали лiкарями, сказали форма схожа i що ми швидка допомога.
Так на нас реагували в основному старенькі люди.
Кумедний випадок. Йшла дiвчина у футболцi того ж кольору, що і наші. Друзi почали її дражнити i ми з колегою глянули на неї мимоволі. Вона — Я не волонтер, це моя футболка!
В кiнцi змiни нас термiново покликали до касового залу бо „там багато iноземцiв i вони щось хочуть“ як сказала касир. Ми як раз здавали зміну іншим волонтерам. І всі разом туди і пішли.
Це були англiйцi. Новенькi. Питали за проїзд. Запропонувала їм картки замiсть жетонiв, мене за це мабудь зненавидiв весь персонал метро i колеги волонтери))) Потiм пiдiйшли шведи, i англiйцi їм розповiли про картки))


З картками потім були певні нюанси, але вже не з моєї вини. Я їх пропонувала людям, які приїхали на тиждень. Інші навіть тим, хто на два дні. І пояснювали все не так коректно. Таки важко людям, які практично нічого не знають про метро щось комусь пояснювати. Це один з тих мінусів. Навчання проходило таки не відповідним чином. Та і не всі поставились до своїх обов’язків відповідно.

14.06
День англiйцiв та лiтаючих грошей. В метро багатенько протягів, і один з них прямо під касою. Гроші дуже часто вилітають з рук : )
Ранкові зміни найважчі, зранку до 11-ї практично немає іноземців, бо вони ще відсипаються та снідають і тільки після цього виповзають. Так само і з тими що приїздять з аеропортів.
З’явились вже поселенці не лише з готелю, що поряд, а і з більш віддаленого.


До речі про віддалені готелі. Ми завжди пропонували чимось під’їхати до того чи іншого місця. Завжди відмовлялись)) Були згідні йти навіть по спеці. Відігрівались мабуть.

16.06
Виявилось, що старшим колегам важко вистоювати в метро так довго. Тиск. Часто виходять “на поверхню”)))
Деякi шведи вже за цей тиждень як рiднi стали. Дуже милi та люб’язні. Хоча ми всі однаково вдягнуті завжди впізнають і вітаються. Розповідають що відвідали і що бачили. Сьогоднi двоє поїхали в оперу, на балет. Питали чи пустять без піджаків.
З ідіотизмів: приставав чоловік з проханням дати йому руку і довго не відставав.

Ще один з мінусів — неадекватність деяких українців. Приставали з дурними питаннями та грубощами. Іноді доводилось просто йти та ставити ближче до міліціонерів. Власне цього я і боялась найбільше. Хоча ні, я боялась п’яних вболівальників. Але жодного разу вони нас не образили. На відміну від НЕвболівальників. До речі і англійських вболівальників боялась, бо вони славляться хуліганствами. Виявились дуже милими і дружніми. Я взагалі потім зрозуміла, що біля нашої станції жили лише дуже чемні люди та саме ті, які не лише на футбол приїхали, а і цікавились містом та нашою культурою.

18.06
Тиха перша змiна. Шведи трошки швендяють на прогулянки. Тихо i мирно. Пенсiонери вперто вважають нас лiкарями, сьогоднi просили вимiряти тиск)))
Просили сигаретку. Відповіли що не палимо. Знов пристає. От чого ви такі гарні і такі дорбенькі? Попросили не заважати працювати. Видав фразу — от так от ти? А я б може тебе заміж взяв! О_О
Пiдходив дiдок, всучив нам карту метро iз криком „От повертаю вам оце, ви всiм роздаєте, а там одна брехня
“ Позаду знайшли рекламу, може він це мав на увазі, ми не встигли спитати.

Щодо лікарів. Колеги кажуть це було дуже часто. Одного разу почали кликати, бо комусь на сходах погано стало. Але ж ми не можемо допомогти з цим. Люди реально обурюються „але ж ви лікарі!“. Тут ще один недолік випливає. 1. Іноземців (та і не тільки) ніде не було інформовано, що є волонтери, які можуть допомогти з роз’ясненнями, якщо треба та і просто перекласти щось. 2. Напис „Volunteer“ був у нас на спині, і його просто елементарно не видно. 3. Треба було якісь помітки мови зробити. Прапорці якісь, чи щось подібне.

19.06
Йшла на ранкове чергування, на вулицi покликали бiднi загубленi шведи, питали як доїхати до табору їхнiх вболiвальникiв, бо вони загубились. Направила. Приємно, вони знають хто такi волонтери вже)))
Французи трошки з’явились, але не підходять. Все роблять самi 🙁
Шведи дуже зацікавились Україною та власне Києвом. Одна жінка спитала чому мало людей в окулярах. Довелось переконувати, що це не так. Просто більшість у нас їх вдягає щоб щось прочитати. А так їх не носять.
Французи!!! ціла величезна група з 7 людей, яка дуже тішилась, коли я до них французькою заговорила. Допомогла розібратись як їхати до Феофанії. За кілька хвилин вийшла нагору глянути чи все ок, їх вже не було — знач поїхали))) 

Насправді я завжди дуже переживала за кожного мною направленого туриста, якщо це знаходиться далі ніж готель поряд з метро. Але вони повертались з готелю, коли їхали до центру і я заспокоювалась.
Їхали на матч мої любителі опери. Розповіли що дивились Лебедине озеро. Це ще й був сумісний з Грузією виступ. Дуже вражені. Побажали успіху нашій команді. Я навзаєм побажала їхній розгромити французів.

21.06
Шведiв бiльше нема 🙁 Шкодую, що не змогла попрощатись i привiтати з перемогою над французами.
З’явились росiяни та поляки. Двоє японцiв блукали метро поки я їх сама не зупинила. Ті десь сфоткали рекламу хостелу, але там не було адреси. Лише напис „Хостел на (назва вулиці)“. Направила по цій вулиці, думаю мають бути вивіски якісь. Хто таку рекламу робить?
З’явились ще трохи iспанцiв, португальцiв i здається данцiв, але не впевнена. I ще якiсь араби.


23.06
Почався третiй тиждень чергування. Якже ж важко виходити на ранковi змiни, так вже за рiк втомилась рано вставати. Ходять в основному англiйцi, трохи нiмцiв, якiсь iспанцi та було кiлька фiнiв.


Я намагалась питати людей звідки вони. Але не завжди було зручно це робити, та іноді за кількістю питань від них просто забувала.

24.06
Багато полякiв. Сфоткалась з одними)))
Був чувак з Гiблартару. Iталiйцi. 
Двоє їхали на матч з квитками аж в кiнцi першого тайму, мабуть забили на гру та їхали у фан-зону)))
Велосипеди виявляється можна перевозити лише в чохлах, а “кравчучки” лише без нагромаджень у людський зрiст.
Питали хлопцi до котрої працює метро, кажу до 2-ї сьогоднi. Iде бабулька i кричить на мене. “Навiщо ви їх дiвчино дурите, до 2ї то на вихiд, а на вхiд лише до 1ї.” Я кажу та нi до 2ї. Вона менi “я тут кожен день їжджу, до 1ї кажу.” Я їй “сьогоднi до 2ї, матч в Києвi, то в звичайнi днi до 1ї”. От нашо сперечатись з волонтером?)))

25.06
23:45 дзвінок від колеги. Зникла волонтерка з нашої станції, з якою вона стояла на чергуванні. Забрала з собою папку, яку метро видає, не розписалась про закінцення зміни і зникла. На дзвінки не відповідає. Виявилось просто забула і не чула телефон. Зато кіпішу…добре що в міліцію ще не подзвонили))))


26.06
Дали нову напарницю. Яке ж воно униле.
Жалілась що надто багато людей і неї від них в очах рябить)) Ну звичайно на тій станції з якої її перевели пасажири взагалі рідкість.

Були італiйцi та турки.

29.06
На зміні я одна. Напарниця в лікарні, француз в реанімації. Виявилось менінгіт.
Вона там пів дня провела. Страшно.
 Він бідолаха ще й один. Друг поїхав вже. Ледве живий. Жах власне.
Трошки німців. Проходив такий темненький хлопчик російськомовний:)
Я аж дар мови втратила)) Навіть акценту не було.

Ще німці. Дала гід та мапу. Дуже раділи.
Перекладач везла німців в готель. Чула як тицьнувши в мене пояснила, що є от такі як я волонтери, вони допомагають якщо їх спитати. Чого ж інші людям цього не пояснювали))

30.06
Вiдчуття вихiдний-невихiдний втрачено остаточно. Ранок тихий i спокiйний. Вже не сама i так веселiше.
Лише блукаючi українцi, якi спросоння не бачать касу.


Колега розповiла, що по дорозi на чергування нею лякали балуваного хлопчика – дивись он волонтер, будеш бешкетувати вона тебе забере)))


Все більше азіатів. Мені соромно, але я їх не розрізняю. І знов їдуть англійці.

Зустрiла вчорашнiх туристiв, тепер спокiйна що вони доїхали до мiсця призначення. Здається вони близнюки або двiйнята, просто ну дуже схожi.

Пройшла група iспанцiв, чоловiк з 25. Але з “провiдником”. Вона купила на всiх жетончикiв i вони як курчата на просо на них налетiли)))

Мiлiцiонер сьогоднi нудний, не дозволяє фотографувати. Так би засняла це дiйство.
Була пара з Лівану. Дуже гарна жінка, просто неймовірно гарна.

Повалило багато рiзних туристiв з невiдомо яких країн, але дуже харизматичних. Їхала додому зустрiла хлопцiв, яким вже допомогала. Впiзнають вiтаються. : ) Самi вже по картi розбираються. Якiсь арабчики, але не знаю звiдки.


Привезла пiсля змiни дiвчатам їжi, а у них бiдний лiванець франкомовний нiяк не роздуплиться. Я прям як „Чiп i Дейл“ прийшла на допомогу. Він так радів, що є хтось франкомовний. Дівчата кажуть був згідний навіть годину мене чекати, коли вони йому сказали, що я їду.)) Питання яке мене трошки застопорило — „а у вас тепер безпечно?“

01.07
Останнiй день. В метро ледве пустили безкоштовно, хоча я в формі, з бейджиком і взагалі працюю саме в метро. Метровці на моїй станції були цим обурені.
Одразу як тільки вийшла з вагону біжить чергова — „як добре що ви вже є, там п’яні німці і один з прибитою ногою“.
Виявилось вони трохи заблукали, а одному притисло ногу дверима, коли з вагону вискакував.

Потiм вже старi „клiєнти“, з новими питаннями. Питали якби їм встигнути побільше побачити за один день. Захопились фотосесiєю i забули спитати звiдки вони.


Йшла наша пара лівійців, хотіли десь купити український одяг. От і як їм скажеш, що його практично не виробляють.

Змiна сьогоднi шикарна. Хлопчик міліціонер в ударi. Розважає нас. Ми вже нафотографувались і з робітниками метро, і в кімнаті міліції. З ним правда не можна.

Ходять якiсь араби невiдомо звiдки саме. Були євреї.
Були канадцi та американцi. Дуже дякували за нашу роботу.
Кажуть що зараз вже не треба допомагати, але в перший день якби не волонтери було б їм важко. Сказали, що в них вже рефлекс на людей в зелених футболках — „Green shirt!“

Були бiлоруси. Питали чи приїхав Лукашенко? Я спитала чи його випускають, вони — так оце тільки до вас і пускають.

Ввечері я ще приїжджала фотографувати. Хотіла спіймати фанів перед матчем. І спіймала. Фото нижче.

Підсумки.

Той хто дійшов до цієї частини — ви герої. : )
Мені сподобалось. Навіть не зважаючи на важкі ранкові чергування, відсутність людей в деякі дні, хамство деяких українських пасажирів, зміни в розкладі. Мені сподобалось допомагати і показувати іноземцям, що в нас чудова країна, хоча і не в найкращому стані, що моє місто дуже гарне і варте відвідин, що українці дуже гостинні й щирі, що вони не пошкодують, що приїхали до нас.
Нам з колегами дуже пощастило з робітниками метро. На нашій станції вони були дуже дружні і турботливі. І головне вони були раді, що ми були поряд, бо їм спокійніше та веселіше. Нам навіть пропонували ночувати в них після пізніх змін : )
Загалом це був цікавий, яскравий і дуже приємний досвід.
А ще збулась одна моя дитяча мрія — покаталась в кабіні машиніста : ) І взагалі, я дуже люблю метро і мені було страшенно цікаво побачити його очима Непасажира. Дуже вдячна кожному хто працював на нашій станції за гостинність.
Вийшло надто об’ємно, але це далеко не все, що можу розповісти після цих трьох тижнів : )

Післяслово.

Найпопулярніші питання від іноземців:
1. Скільки коштує доїхати на метро до…?
В інших країнах ціна на проїзд в метро залежить від часу на дорогу чи зони.
2. Чи є картки на день/три дні/тиждень?
3. Як доїхати до фан-зони/центру/Лаври/…?
4. Мені треба до готелю…
5. Що цікавого можна побачити в Києві?
6. Чи можна отримати карту метро/міста?
7. До котрої працює метро?
8. Скільки коштуватиме таксі з…до…?
9. Де можна купити квитки на матч?
10. Як доїхати до стадіону?
Найпопулярніші питання від українців
1. А хто ви такі і чого ви зелені?
2. А скільки вам платять?
3. А дайте мені хоч щось!
4. А як ви стали волонтером?
5. А ви тільки іноземцям допомагаєте?
6. А чого вас лікарів в метро поставили?
7. А де тут туалет?
8. До котрої працює метро?
9. А станція Площа Льва Толстого/Майдан Незалежності працюють для пересадки?
10. Do you speak English?