осінь…і наболіле
Три тижні тому моє життя знову кардинально змінилось. Знову самотня осінь та зима. Цього разу знову страшно і боляче, але вже завчасно був складений план дій на 6 місяців вперед, аби заповнити весь час хоча б чимось, аби не лишалось на самоколупання.
І дещо, що теж змінило моє життя цьому сильно посприяє. Я знайшла роботу. Робота на яку я заріклась повертатись майже 5 років тому після дуже неприємного досвіду. Зараз я просто в розпачі тому я там де я є. Але так вимотує фізично та морально, що нінащо інше не вистачає сил. Робота з максимальною відповідальністю за здоров’я дитини та її психіку, з максимальними вимогами до мене, з жахливою процедурою дуже детального медогляду всього, що тільки можна уявити, з примарною платнею, яку ще спробуй отримати — її треба шукати невідомо де і невідомо коли (головне я досі не знаю точно яка вона на зріст))). А ще це кляте обмеження в одязі. Це взуття на підборах, до якого мої ніжки не пристосовані. Навіть в дитинстві моє захоплення ходінням в маминих туфлях тривало лише місяць. Та і мене більше захоплювало цокання по підлозі ніж самі підбори. А ще треба їздити маршруткою через Московську площу. Зараз ще нічо, але страшно уявити що буде взимку…
Я збільшила собі кількість занять з сальси, тепер двічі на тиждень я маю 2,5 години танців, позитиву, спілкування, посмішок, гарних людей та надзвичайно енергетичної музики. Виходжу з зали виснажена, але водночас абсолютна відпочивша.
Вересень став місяцем зустрічей з друзями, які в зв’язку з певними обставинами живуть трошки далі на захід — в країні, про яку мрію з дитинства і досі так і не дозволила собі відвідати. Мова якої стало практично рідною. І не дивно, я з нею познайомилась аж 20 років тому. (Хоча встигла підзабути дещо, бо давно не використовувала, але наслухалась компліментів від дуже балакучих носіїв мови і попустило). Дуже теплі посиденьки, які не хотілось переривати прощанням знов на невизначений період. А ще ностальгія за студенством та тією безтурботністю.
Прикольно було спілкуватись україно-англо-французьким гібридом. Бо в компанії з 5 людей, з яких один француз та 4 українців і спільна для всіх лише англійська, яку французи не дуже тойво, проте він непогано справлявся. Небагато є французів, які мені подобаються. Цей поповнив ряди Моне, Сартра, Пруста, Зідана, Озона та ще кількох особистостей)). Великий плюс — він дуже любить мою подругу. А якщо він робить її щасливою — він хороша людина 🙂
Зараз вечір п’ятниці і наближається найгірший період — вихідні. Дня коли загрожує максимальний контакт з батьками та вільним часом. Намагаюсь в ці дні виспатись наскільки це можливо з рівнем шумів у дворі мало не з 6 ранку. 6 місяців я не мала жодних проблем з батьками, але буквально на другий день мого повернення почались старі знайомі конфліктики з мамою.
Прохолода з вікна, закладений нежиттю ніс, ледве живі ноги, останні серії якогось чергового сезону серіалу, яких я нібито на півроку накачала, але які закінчуються вже за місяць.
Ціль — пережити осінь!