весілля на Рівенщині або залишки українських традицій та генів
Так вже сталось, що довелось побувати на весіллі в Рівенській області. Маю університетську подругу Діану, яка родом звідти. Минулої п’ятниці вони з чоловіком вінчались та святкували цю подію з родиною та друзями. Дружимо ми вже давно і намагаємось досі триматись поряд, незважаючи на те, що дорослішаємо, маємо все менше вільного часу та розбігаємось в різні боки цього маленького світу.
***
14-го вдень виїхали з Києва у напрямку Дубно, Рівенська область. Київ не міг ніяк визначитись з погодою, наче дівчина з нарядом. Вивпровадив таки дощем при сонячному світлі. Подорож тривалістю в 6 годин почалась. Книжки, розмови, жарти, водій, який намагався показувати якийсь фільм на бажному екрані, дибільна музика після того, як таки він покинув свої намагання, зупинки на трасі, морозиво і дзвінки нареченої, яка за нас хвилювалась.
У вікні надзвичайно гарні краєвиди, зелені поля змінювались озерами, ліси змінювались луками засадженими невідомою мені абсолютно жовтою, як курчатко рослинкою.
Рівне. Невеличке спокійне місто з дуже гарним парком, який ми швидко проїхали.
До Дубно ми так і не доїхали цього дня. Вийшли раніше на перехресті біля села Привільне, де нас зустріла замучена наречена. Широка бруківчата дорога, на перехресті хрест у стрічках. Звертаємо та йдемо вздовж гарнюсіньких хаток. Ось і подвір’я наших господарів. Брат Діани — Вадим, причепурив його просто суперово. Стіл та стільчики з пеньочків, якісь звірятка по кутках, посередині пісочне коло, обкладене камінцями і зі стовпчиком посередині — сонячний годинник.
Вже на подвір’ї нас зустрічають батьки та бабуся. Не встигли ми намилуватись хатою як нас загнали вечеряти. В хаті справжня божевільня, всі готуються до завтрашнього свята і десь з десяток жінок чаклює на кухні. Проста вечеря — картопля, мняско, овочі — все своє і таке смачнюче. Сашко так вподобав картоплю, що з’їв мабуть всі запаси в хаті))) І все примовляв: Яка смачна пюрешка! Вимагав рецепт та лякав дружину, що тепер тіки таким його годуватиме.
Всі вільні місця заставлені витворами кондитерського мистецтва — пироги, тістечка, пляцки, караваї…
Вже наступала ніч і ми сунули до місця ночівлі. Перше враження після виходу надвір — АААААААААААААААААААААА! Якееееееееееееее небо! Стільки зірок я давно не бачила. І таке враження що вся ця краса просто валиться на голову. Далі лише темінь. Йдемо полем абсолютно нічого не видячи під ногами, практично навпомацки. Я трималась за свого вічного „поводиря“ та тільки дивилась на небо. Нас завели в хату і вклали спати на величезне ліжко.
Зранку нагодували сніданком і наказали ночувати знов у них. Гостинність та щедрість просто розчулювала. Назад йшли полем і вже бачили ту красу.
Навколо зелена-зелена трава, коні й корови
***
Підготовка до викупу. Нарядившись і причепурившись почали готуватись продавати наречену. Її все одно затримала перукарка і в нас був час. Приїхала Діана і ми всі разом взялись її вдягати та малювати. А хлопці влаштували фотосесію)))
Викуп минув швидко, весело і не прибутково. Але не це головне. Цікавіше було дивитись що буде далі. Справжні давні звичаї благословення батьками та хрещеними батьками. Дуже зворушливо та гарно.
Далі нас чекало вінчання.
***
Дубно. Старий храм. В стані реставрації, але гарний. Стіни дуже товсті і всередині страшенно холодно.
Це було лише третє чи четверте вінчання на моїй пам’яті, але кардинально інше.
По-перше ікони тримали дівчатка, родички нареченої, які стояли з обох боків вівтаря. На попередніх це робили служителі церкви.
По-друге три пари дружок та дружб, які поперемінно тримали вінці. Але не в цьому була дивина, а в тому, що дружка тримала над молодим, а дружба над молодою. До цього я бачила інакші комбінації. Дуже шкода було дівчат, особливо старшу дружку. Вона в черевичках без підборів, зростом десь 1,55 м, а молодий десь так під два метри в висоту. Стояти ще було нічого, а от ще й ходити за ними було важкувато.
По-третє сама церемонія тривала більше години. (Вистояти на підборах так довго було для мене випробовуванням). До цього я бачила короткі 20-30 хвилинні вінчання.
Ну і по-четверте, мені сподобались слова, які казали (не знаю як їх там правильно називати, я в цьому не дуже) святі отці, які вінчали (до речі ще одна дивина — їх було двоє, до цього я бачила вінчання за участі лише одного) молодих. Я, як противниця церкви як інституту та її служників була приємно вражена. Якщо відкинути всі ті читання непотрібних церемонських стандартних слів, то казали вони дуже добрі і справжні речі.
***
Ресторан „Дубно“. Звичайно була і прогулянка і фотосесія перед цим, але це не так цікаво.
Молоді приймають настанови від батьків, а потім вже вітання та подарунки від решти гостей. Весілля зібрало біля 200 осіб (від однієї цифри в мене починалась паніка, але якщо візуально то не так вже і страшно). Як виявилось мати Діани всадила нас прямо навпроти молодих. Що дуже потішило.
В центр стола сідають молоді, по боках попарно дружки з дружбами. Відповідно решту столу зайняла молодь.
Святкування без тамади, але з музикантами. Тому напряжних конкурсів і постійного триндіння не було. Люди розважали одне одного самі. Яскрава особистість — чоловік подруги матері Діани. (Як виявилось в матері Діни теж чудові стосунки з одногрупницями. Майже всі вони були на весіллі. І більше того всі між собою кумів’я.) Дядько просто золото, та ні, діамант українського народу. Він реально створював свято кожним своїм рухом та словом.
Як виявилось гостей більше цікавили не поцілунки молодих під „Гірко!“, а поцілунки дружок з дружбами-сватами. Для цього виявляється є спеціальні віршики-промовки.
Старший сват, старший сват, отака зараза
На кілочок сперся
Не цілує старшу дружку
Бо ще не нажерся
Запорожець не машина
Старший сват не мужчина
Бурячки, бурячки, зеленая гичка
Молодший сват як бичок, дружка як теличка
Старша дружка, страша дружка така гонорова
Чи є в нашому селі ще така корова
Старша дружка, старша дружка вилізла на хату
Розставляє руки ноги — „Цілуй мене свате!“
***
Далі кілька конкурсів, танці, викрадення спочатку черевичків, а потім і самої нареченої, тости, фотографування, і знову танці та тости.
Далі цікавий обряд — гойдання батьків молодого. Це така традиція коли одружують останнього сина (здається). Батьків всадили на лавку, одягли на них величезні вінки з барвінку, бузку і ще якихось квітів та почали гойдати.
І остання цікавинка того дня — роздавання караваю. Розповідати про те, що їх було десь з 20 штук, всі різні і гарні та надзвичайно смачні, немає сенсу. А от роздавали їх дружби чи то свати. Але не просто так. Найближчим рідним їх розносили з промовкою та під музику. Ось дещо з того:
Їхали ми попід гаєм
З весільним короваєм
Зачепилися за пень
Та стояли цілий день
Десь тут мають бути
Нехай ся дадуть чути
…
Музиканти гоп за них
Не в Лондоні, не в Берліні
А в місті Дубно на весіллі
Десь тут мають бути
Нехай ся дадуть чути
…
Музиканти гоп за них
Був я в Луцьку, й поза Луцьком
Приїхав у Дубно весілля гуляти
Тут мене заставили
Каравай роздавати
Десь тут мають бути
Нехай ся дадуть чути
…
Музиканти гоп за них
Від зеленого дуба два пагони в’ється
Від молодої й молодого каравай шлеться
Десь тут мають бути
Нехай ся дадуть чути
…
Музиканти гоп за них
Увага, увага!
Орчик із стельвага!
Десь тут мають бути
Нехай ся дадуть чути
…
Музиканти гоп за них
***
Розвезення гостей автобусом з Дубно до Привільного. Абсолютна темінь, веселі розмови. І знову наші привітні господарі та ліжко.
***
Ранок. Виспавшись, випивши чаю та подякувавши нашим прихисникам пішли в дім молодої забирати друзів та чекати маршрутку додому. Там ми знов потрапили за стіл.
В хату знов збирались жінки готуватись до ще однієї традиції. Ввечері мали прийти молоді з батьками молодого на борщ.
Залишалась година до від’їзду. Прийшли молоді. Злазила на горище.
Переглянули ті 2000 фото, які ми наробили і почали збиратись.
Оце залишки караваїв.
Але батьки нас так просто не відпустили. Кожному по тормозку: пляшка горілки з фото молодих, бутерброди, каравай, тістечка, водичка і навіть в останню мить нам нарізали редиски прямо з городу.
***
Зловили маршрутку на трасі і в дорогу додому. Їхали швидко. Виснажені, проте заряджені позитивом та купою вражень та спогадів.