Ліна Костенко „Записки українського самашедшого“

20.7.2011

Прочитала. Захвату нуль. Читалось надзвичайно важко і довго. Але я таки себе змусила.
В кінці трохи поревіла, згадуючи події не такі далекі, але важливі для мене і моїх друзів. Але не більше. Вирок: Ліна Костенко — поетеса, а не прозаїк.

п.с. занотоване під час читання:

— Я гидую суспільством, — сказала дружина. — Воно тупе й жорстоке. Воно посттоталітарне, постгеноцидне. І постлюдське.

Головне для публічного політика — вміти з гідністю втертися.

Категорії: Цитатник, Щоденник читача | Теґи: , , ,

  • Угу.
    Я теж такий висновок зробила.
    І також страшенну ностальгію відчула на останніх сторінках.

  • Верблена
    я розумію, що то „записки“, але ж нудно.
    ностальгія не те слово. я аж чула звук биття по діжках перед кабміном.

  • zav

    Я ніби збирався, проте, очевидь, спізнився, ги.

  • Не читала цієї книги, алее Костенко завжди була для мене заважкою…

  • Витримав 10 сторінок, далі читати просто не зміг. Нудятіна рідкісна.