ранок

вже близько весна. ну як весна? тутешня Сан Дієгівька, штучна : ) просто дні стануть довшими та спекотними, а ночі теплішими.
але ранки ще дуже приємні. на квітах, траві та листі ще блищить роса

в повітрі ще аромат свіжості. вулиці ще огортає легкий туман.
ми гуляємо вуличками поміж одноповерхових будиночків та різноманітних прибудинкових ”джунглів„ і дивимось як усе прокидається. моя малеча їде у візочку і розглядає все навколо, та за мить вже засинає під спів пташок.
а я йду вдихаючи букет запахів, там квіти, там запах хвої, а отут в низині, величезні евкаліпти і холодок.

Осiнь. Ранок. Туман, який робить повiтря прохолодним та вологим. Але вже повно людей, якi поспiшають на роботу.
Сьогоднi я не активний учасник ранку, а лише спостерiгач.
Кожнi 15 хвилин кiлькiсть поспiшаючих людей зростає. Дiловий центр мiста. Тут дiйсно практично не лишилось жилих будинкiв, однi офiси та установи.
Кав’ярня. О 7.30 ранку мало б бути порожньо, але тут вирує життя i пахне кавою та тiстечками.
Вмостившись за столиком на диванчику з книжкою потягую каву, щоб прокинутись, потiм чай, бо хочеться чаю.
Час вiд часу поглядаю навколо. У великi вiкна добре видно пробiгаючих повз людей.
В кав’ярнi багато вiдвiдувачiв. Так є в Києвi люди, якi снiдають не вдома, а в кав’ярнi.
Це iноземцi, яких якимось дивом занесло на роботу в нашу країну. Це звичайнi менеджери середнього рiвня. Це фiфи на шпильках та в мiнi, скорiш за все секретарки. I видно, що це здебiльшого постiйнi клiєнти, яких добре знають офiцiантки. А ще це видно по тому як вони заходять. Впевнено, одразу називаючи замовлення проходячи стiйку, направляються очевидно на звичне i вже улюблене мiсце.
Мiсто по-троху прокидається… люди починають проходити все швидше. Бабусi та батьки якi ведуть дiтей в школу, жiнки та чловiки, якi бiжать в офiси. З’являється бiльше машин. Моторчик мiста завiвся i почав активно працювати, наче серце пiсля реанiмацiї.