щастя

„Це книга про чоловіків і жінок, про звірят і птахів, а також про рослини, вітер, кольори, звуки, запахи та інші Господні дари. Коротше, про ТАКЕ.“

Таким текстом починається книжка. В ній 33 маленьких оповідання/розповіді/частинки/ессеїв. Важко визначити як саме це назвати. Але в кожному є щось важливе і до болю знайоме. Те, що вертілося у вашій голові чи підсвідомості, але не виривалось на волю. А тут це зібрано до купи. Такі прості й очевидні речі, такі важливі засади нашого життя. В своїй манері, в своєму баченні, але якось надто близько до моєї хвилі. Читати, якщо вам раптом захотілось подумати про життя, любов, світло, жінок чи чоловіків, загалом про ТАКЕ : )

читати далі →

Цього року зима пролітає дуже швидко. Весь грудень я готувалась до прильоту, січень пролетів сам як реактивний літак, а в лютому я буду дуже сумувати. А так як заснути я все одно не змогла сьогодні, вирішила щось накалякати.

читати далі →

Як заспокоїти себе, якщо довелось вибрати не те, чого хоче серце, а те, чого просять?
Як змиритись з ситуацією, в якій тебе просять зробити вибір, коли немає вибору?
Як можна обирати між тим що зробить щасливою тебе і тим, що зробить щасливим коханого?
Але повірте — зробити боляче собі легше ніж позбавити щастя того, кого кохаєш.
Знову 184 дні самотності в обмін на шанс здійснення не своєї мрії.
Знову 184 дні, в яких кожна хвилина дорівнює дню, а день місяцю.
Знову 184 дні, в яких найважчими будуть ночі, самотні ночі в самотньому ліжку.
Знову 184 дні колупання у власній голові шукаючи там відповідь на питання — „Ти що мазохістка?!“.
Страшно зустрічати Новий рік одній і сумно бути самій в свій День народження.
А знаєте, що найважче? — Аеропорти і чекання. Там найважче чекати, на щоб ти не чекала.

Від щастя стають дурними. Щастя й мудрість не поєднуються, так само, як тіло й думка. Бо лише біль є думкою тіла. Тож щасливі люди стають дурними. Тільки втомившись від свого щастя, коханці можуть знову стати мудрими, якщо вони взагалі здатні такими бути.
© Мілорад Павич „Остання любов у Царгороді“

„В морі живуть риби, які витримують лише певну кількість солі у воді. Якщо вода містить більше солі, ніж вони можуть витримати, риби чманіють. Так і з нами. Бо людське щастя — наче сіль. Якщо його забагато, чманієш.“
© Мілорад Павич „Остання любов у Царгороді“