„— Некрофілією, — почав Лука, — Фром буцімто кличе любов до неживого, а власне — речей та механізмів як атрибутів успіху. Ідея в тому, що сучасні люди, замість любити один одного та бути щасливими, вкладають час та зусилля у створення та споживання неживого. Зрозуміло?
— Н-ну…
— Ось тобі приклад: замість іти гуляти з подружкою, ти займаєшся вдома зі своєю гітарою і…
— Е, зачекай! — обурився Франек. — Це ти мене некрофілом щойно обізвав?
— Не я — Фром, — пирхнув Лука.
Франек куснув губу. Такі високі матерії — та ще й натщесерце!
— Тупак твій Фром, нарешті виснував він. — Музика не може бути неживою!
Лука зиркнув на нього примружено і нібито навіть з повагою.
— Оце ж, — мовив він, — от і татко проти. Стверджує, що сенс культури якраз у тому й полягає, аби втілювати духовне в матеріальному — лише в такий спосіб, мовляв, вона перейде нащадкам. А якщо частину твоєї душі вкладено у якийсь витвір — то як можна його не любити…“
© Марина Соколян „Новендіалія“