цього тижня мені видались дуже творчі вихідні, які почались ще в п’ятницію ввечері. складались з вибуховохо набору театр-музей-кіно. далі детальніше : )
приблизно в цей день 4 роки тому з’явилось перше повідомлення тут.
так що в моєї віртуальної домівки сьогодні День народження! : )
мала нагоду відвідати подію, що на афіші вище. музика вже знайома мені доволі довгий час. особливість в тому, що музикантів знала з твітера, а не звідкись. Єгор до нас вже приїздив з сольним виступом, а цього разу привіз усю команду, а саме гурт Illusions, з міста кави, трамваїв та левів.
цього разу подорож в культурну столицю України була осінньою. вперше у Львові я була давно, і це теж було восени, але приїзд був у світлий час доби. бо не пам’ятаю жодного темного ранку у Львові на вокзалі.
отже, Львів зустрів нас з Наталкою темним небом і…
„Це книга про чоловіків і жінок, про звірят і птахів, а також про рослини, вітер, кольори, звуки, запахи та інші Господні дари. Коротше, про ТАКЕ.“
Таким текстом починається книжка. В ній 33 маленьких оповідання/розповіді/частинки/ессеїв. Важко визначити як саме це назвати. Але в кожному є щось важливе і до болю знайоме. Те, що вертілося у вашій голові чи підсвідомості, але не виривалось на волю. А тут це зібрано до купи. Такі прості й очевидні речі, такі важливі засади нашого життя. В своїй манері, в своєму баченні, але якось надто близько до моєї хвилі. Читати, якщо вам раптом захотілось подумати про життя, любов, світло, жінок чи чоловіків, загалом про ТАКЕ : )
допис суто дівчачий, так що хлопчики можуть це все не читати. заради вас сховаю під кат : )
відвідала таки цю бажану виставку в національному художньому музеї — Нормандія в живописі. була там з колегами та їх учнями 11-х класів. візит був запланований давно, і перед тим звісно я начиталась відгуків у мережі. і більшість з них якісь по-дурному розчаровані і дуже несхвальні. в мене враження протилежне і його можна прочитати далі.
насправді то мав бути подвійний концерт, але виступ Єгора остаточно знищив враження від першого виступаючого. тому це лишиться концертом Єгора Грушина в Часописі.
вчора ввечері я знов відчула це неприємне…як швидко летить час. минуло вже аж 12 років!
стоячи на площі під час подібної акції, починаєш розуміти, що таке може статичь з кожним і це страшно. страшно, коли люди гинуть виконуючи свою роботу. найстрашніше, коли людина виходить живою навіть після війни, а вмирає на мирній території.
завдяки моїм чудовим твітерянам випала нагода відвідати чудове свято здоров’я і спорту в неділю вранці. хоч і довелось пожертвувати недільним сном, але це було того варте.
вболівання за когось — це мабуть єдина річ, яка пробуджує в мені азарт. це я роблю завжди з повною віддачею, ну і не могла таке прогавити.