моя американська вагітність

звичайно ми завжди хотіли дітей. але я доволі важко адаптувалась до іншої країни та її порядків, що трохи це відкладалось. ну а в кінці 2014 я вже наче налагодила своє тут життя і ми вирішили працювати над розширенням нашої родини в 2015-му. далі довга (реально довга) й детальна розповідь (не хочу ділити на частини, хай буде в одному місці), яка чоловічу аудиторію навряд зацікавить : )

це моє бажання материнства підсилювалось та піддражнювалось ще й тим, що навколо траплялись лише вагітні : ) може то збіг, а може мені лише так здавалось. три подруги, дві знайомі тут. а ще в коледжі в моїй групі з математики вагітна дівчина і навіть викладачка вагітна, яка таки народила за два тижні до фінального екзамену : ) ну куди тут дінешся : ) ? ще й в серіалах, які дивлюсь всі почали вагітніти : ) одні знаки навколо : )
приготували свої організми до змін (ну там аналізи здали, кинули пити і всяке таке) і почали. це виявилось найпростішим і найшвидшим пунктом (хоча мені вже не 18 і зайва вага, чим мене залякували всі кому не лінь). але далі веселіше : ) зроблю різні рубрики. кому якась з них нецікава просто промотуйте собі далі : )

лікар і страховка

знайти лікаря — це справжній квест, якщо ти тут не народився і виріс! я рік досліджувала це питання в інеті, та питала знайомих (так як і натрапила на блоґ Олі). але в жодному випадку проблем зі знаходженням лікаря ніхто не описував. це звучало приблизно так „вагітнієш, йдеш до лікаря і далі слідуєш його вказівкам“. ну але ми ж особливі, в нас не буває все просто й одразу. проглянуваши список лікарів, яких пропонує страхова компанія (тобто я була впевнена, що всі ці лікарі приймають мою страховку, бо кого б іще мені моя ж страхова радила?) два тижні я тільки видзвонювала різні клініки. в багатьох відмовляли одразу, бо приймають лише складні випадки. в деяких не підійшла моя страховка одразу, або пізніше передзвонювали і казали що не підходить. це був сюрприз! бо як же ж так? я ж через страхову їх і шукала тих лікарів. зрештою таки знайшла одного лікаря. три тижні з хвостиком чекала на візит. і… ну ви здогадуєтесь : ) мені повідомляють, що лікар приймає пологи в лікарні, якій моя страховка НЕ ПІДХОДИТЬ! тому він не може вести мою вагітність : ) ну але обстеження я таки пройшла і ми побачили вперше нашого малюка й навіть отримали перше фото (точніше кілька фото) : ) далі мені порадили іншого лікаря (мені вже було байдуже, аби лікар, бо час то йде. хоча прізвище Nguyen, яке загадковим для мене способом читається як Win наганяло страху, що то кореянка чи в’єтнамка, а в мене тут вже страх азіатів виробився. та погугливши виявилось, що нічого азійського в лікарці не помітно). її офіс у сусідній клініці і тут веселощі з дзвінками та записом розпочались наново : ) але тут вже чекати довелось трошки менше.
знов очікування, але вже завершились вони візитом остаточним. огляд, відповіді на питання, кіло папірців та направлень на аналізи різні. і головне — нарешті спокій (думала я).
але розслабитись мені не дали. бо за тиждень подзвонили з офісу лікаря і сказали, що не можуть від моєї страхової отримати інформацію про те, що вона покриває в плані материнства. сказали дзвонити туди і просити, щоб страхова подзвонила їм і надала інформацію. я була і зла і засмучена водночас. проревівшись (гормони ж) таки почала дзвонити. представник страхової був в шоці з прохання і загалом ситуації. сказав, що хай дзвонять самі ще. але мені розповів всі умови для мене і я заспокоїлась, що в мільйони ми не влетимо. на наступному візиті вже все було ок, вони таки дізнались що хотіли.
до 7го місяця візит був раз на 4 тижні, далі раз на 2 тижня, в кінці 1 на тиждень.
ну і після 7го місяця вже треба було знайти педіатра. щоб довго не мучитись одразу пораду в лікаря взяли. почитали відгуки, сподобалось, записались на прийом. так радили на всіх курсах, і в лікарні. і це звична тут справа. як на мене то дуже правильно. все ж таки свою кровиночку довірятимеш. це маленька сімейна клініка, в якій два лікаря з однаковим підходом і баченням. приймає той хто вільний, якщо щось термінове, таке як пологи : ). на планові візити можна до конкретного записуватись. лікар, яка з нами проводила співбесіду мені сподобалась. я звісно підготувала список питань, але на 90% вона сама все відповіла у вступній „промові“. особливо сподобалось ставлення до антибіотиків. бо лякали мене, що тут зразу пічкають кінськими дозами. в них це для дуже складних випадків. дізнавшись, що ми українці сказала, щоб вчили спочатку української. бо англійську вивчить дитина сама і дуже швидко. так що маю підтвердження не лише від батьків-імігрантів, яких я замучила цим питанням, а й від педіатра : ) власне нам дуже сподобалась лікар.

УЗД

ультразвукове дослідження робили в перший візит. це було дуже зворушливо дивитись на малятко. я була впевнена, що розревусь. але в мене лише посмішка залипла на обличчі на весь день.
далі планові в кожному триместрі.
на першому плановому дитинка була вже більша, кумедно махала ніжками та ручками і весело стрибала там всередині : ) але коли лікар хотів щось там розгледіти, маля взяло і заснуло собі сховавши потрібне місце : )
на другому плановому довго-довго розглядали все-все-все. лікар вже сказала, що видно стать малюка. але ми чекаємо сюрприз, тому не дивились : ) але там таке все манюсіньке, що підозрюю навіть якщо глянула б нічо не побачила б якби мене носом у це щось не ткнули : )
ще одне обстеження і знов вертлявий малюк тікав від лікаря : ) вона все хотіла нам зробити свтілинку личка, а маля виставило ручку і заховалось : ) наче казало „відчепісться, дайте поспати“ : )
останнє робила вже моя лікар в самому кінці сроку.

аналізи

окрім попісяти в скляночку щоразу на візиті до лікаря, з мене періодично „пили“ кров : ) по разу на триместр якісь різні. перший тест набрали 7 колбочок крові аж. купа різних аналізів на всякі відхилення, які є обов’язковими в США та в Каліфорнії. другий вже на дві. але щоб не розслаблялась їх запороли в лабораторії і тому кров з мене пили повторно, але вже вдало : ) третій перевірка на те, як організм перероблює глюкозу. якийсь страшний тест, що триває більше години. на порожній шлунок дають випити пляшечку якоїсь спеціальної солодкої водички. треба це зробити за 5 хвилин максимум. потім чекаєш годину. дуже вже солодка вона. ледве витримала годину поки можна було пити звичайну воду. потім беруть кров і відпускають. ще там якісь були в комплекті, вже не знаю на що. але все в нормі було.

NST(Non-Stress test)

я виходила повний термін, а малюк так і не поспішав до нас. тому мене послали на цей тест. 25-30 хвили треба полежати з датчиками на пузі. все було ок, відпустили додому, назначивши новий візит, на який ми вже не прийшли : )

вітаміни та харчування

мені одразу виписали спеціальні вітаміни для вагітних. а після першого аналізу крові ще й вітамін Д, бо чомусь був низький рівень (парадокс для Каліфорнії, тут в багатьох понижений рівень вітаміну Д не зважаючи на 360 сонячних днів на рік).
щодо харчування нічого надзвичайного. заборонили їсти суші, бо там не відповідно приготована риба. ну і м’ясо їсти гарно приготоване, а не напівсире як тут деякі люблять. уникати солодких напоїв, але їх я і так не вживаю, хіба соки, але вони натуральні. єдине сказали, якщо купувати то пастеризовані. навіть каву можна пити, але не більше одного разу на день. та я і до того стала менше її пити, коли почала займатись активно спортом. тому моя доза 1-2 кави на тиждень ніяк не змінилась. чай теж я п’ю не міцний, і частіше трав’яний чи фруктовий. ніяких тобі об’їдайся молочним, нічого більше не їж. коротше для людини, яка і так харчується здоровою їжею нічого не зміниться.
мене намагались змушувати „їсти за двох“, давити на совість „знущанням з дитини“, але безрезультатно. в мене влазило ще менше ніж до того, пропорціонально до збільшення пуза. чи більше воно було, тим менше я могла з’їсти : )

повідомлення рідним та друзям

звісно першими дізнались батьки. далі близькі друзі. решта дізнаються оце зараз, або ще пізніше : ) ми не забобонні, але розповідати на всі боки якось не дуже хотілось. більше від небажання відповідати на купу однакових питань та вислуховувати набридливі поради. і так від тих, хто в курсі щоразу слухаю „як ти почуваєшся?“ та „обережно там!“ я мовчу вже про лекції від мам : ) я розумію, що люди турбуються, але то трошки втомлює. (та й вирішила цей допис зробити вже комплексним загальним, тому аж тільки зараз. нічого оригінального ви не прочитаєте, хоча порівняти як воно в іншій країні може комусь буде цікаво)
друзі в більшості казали першим реченням „Нарешті!“ другим „Ми такі раді!“. ну деякі в мене вже другим колом пішли, а тут ми тільки почали : )
і знаєте, зважаючи на той тиск на мою психіку, який почався десь на 5му місяці, наступного разу бажання завчасно хоч когось повідомляти в мене навряд виникне. я дуже вдячна подругам за корисні та дільні поради. особлива подяка Оленці. все як є, нічого зайвого, ніяких загадкових натяків „от побачиш що з тобою робитимуть“ і тому подібного.

лікарня та передпологові курси

лікарня залежала від лікаря. тобто де лікар може приймати пологи, там і народжуєш. ми обрали ту, яка ближче до нас. пізніше тільки дізналась, що вона вважається однією з двох найкращих в Сан Дієго для народження діток.
в кінці 6го місяця мені дали заповнити документи для лікарні, в якій прийматимуть пологи. і тоді ж ми записались на тур лікарнею, де показують палати і відповідають на питання. це було цікаво. кімнати нам сподобались. там не ліжко, а літак : ) головне, що дитинка зі мною буде, нікуди не забиратимуть.
пізніше вже дізналась про курси для батьків. в них було три види. загальні про підготовку до пологів (4 заняття), щось, що я б назвала „що робити з новонародженим“ (2 заняття), як годувати цицьою (1 заняття).
на перших курсах зібралась цікава група, в якій 90% татусів були пов’язані з IT : ) пар з 12. ми єдині з очікуванням сюрприза : ) решта вже знали стать і практично всі з іменами. розповіли як визначати, що вже от воно. що брати з собою (а брати треба дууууууже мало). вчили дихати, розслалятись, позам та діям для полегшення болю. розповіли детально про етапи пологів, про можливі варіанти пологів, про види анастезії та їх дію на процес та дитину. трошки навіть про перші дні вдома. що варто не робити мамі перший тиждень, як тато може допомогти. власне усілякі корисні поради першопрохідцям : ) і на останньому занятті навіть тестові пологи : )
другі курси з двох частин. перша з викладачкою про всякі тонкощі догляду за новородженим, друга з педіатром про медичні особливості вже. на першому занятті викладачка була гіперкумедною. ну підгузка вже й не так важко надіти на іграшку чи ляльку (в нас був пінгвін : )). а от решта інформації була цікавою і корисною. принаймні для нас недосвідчених. і про купання, і про сон, і про годування, і про вдягання. не знаю як кому, а мені сподобалось, що практично все збігається з моїм бачення на догляд за дитиною. тобто майте на увазі, що то мале створіння, але така ж людина як і ви. і не терба її перегрівати, перегодовувати та переховувати від навколишнього світу до повноліття. друге заняття — лекція педіатра. дуже приємний чоловік. теж з гумором. але здається важко знайти лікаря без почуття гумору : ) якась інформація повторювалась, якась була дуже очевидною. але й багато всякого корисного, і головне з медичної точки зору. та й звісно тато чотирьох дітей може розповісти багато корисного : )
останні курси присвячені грудному вигодивуванню. пінгвін знов мав свій зоряний час : )
цікаве було заняття і дуже інформативне. почали з величезного списку переваг грудного вигодовування. потім дуже детально розписали перші два тижні життя дитинки в плані годування, функціонування організму малюка та стану мами. тут мені стало зрозуміло чого деякі мами так раділи отому „ми покакали!“. я завжди думала, то був вигук полегшення, бо дитині було недобре, вона плакала і після цього настало щастя. а виявляється є необхідна кількість запісяних та закаканих підгузків на добу. і якщо її досягнено, то все добре. було і про харчування годуючої мами. те саме, що з вагітною. не пити, не палити, не вживати наркотиків. а все решта в межах розумного. от і вся дієта. ніяких прісних кашок і літрів молока (я все життя переживала з цього приводу, бо каші їм лише обрані, а молоко та вершкове масло взагалі викликають в мене не дуже хорошу реакцію, на відміну від решти молочних та кисло-молочних продуктів). це все дурниці й забобони. ну і звісно головна тема — як годувати. як тримати, як прикладати, як „відчіпляти“, в якому порядку чергувати циці і ще багато-багато всякого корисного. звісно була й частина про користування молоковідсосом та створення банку молока. бо 6 тижнів і топай на роботку. а грудне молоко таки корисніше будь-якої суміші. а ще тут вперше була ще одна пара, яка чекала сюрприз. виявляється це велика рідкість.
загалом нам дуже сподобалось і все було мегакорисним. менш лячно не стало, але відчуття, що щось таки ми вже знаємо і впораємось з базовим найпростішим є. і скільки я не читала книжок та не дивилась відео, такого рівня інформації я ніде не отримала б.

як воно було за місяцями : )

мене дуже напрягала система тижнів, бо то не зрозуміло для мене і важко. за мене їх рахували лікарі та програмка на телефоні : ) я рахувала місяцями

перший місяць

звісно після затримки я почала підозрювати. зробила тести. обидва позитивні. і почались пошуки лікаря.

другий місяць

почались якісь ознаки. мені почало здаватись, що груди стали більшими і дуже чутливими. обличчя обсипало як перед „святковими днями“. ну в туалет частіше почала бігати. але поки лікар не підтвердив, я досі не вірила : ) бо ж інших ознак не було 🙂

місяць третій

в мене з’явилась легка нудота зранку. ніяких обіймів з білим другом чи ще чогось жахливого. я спокійно могла їсти і жити це не заважало. просто зранку хвилин 30 трошки нудило. ну ще від різких запахів їжі іноді. тягнуло на солоні огірки добряче. і пару разів на якісь тістечка : ) це тижні два тривало і зникло. від нудоти порадили імбирний ель, звісно безалкогольний. тут його мільйон видів продають. і дійсно дуже допомагає. ще почали снитись дуже чіткі реалістичні сни.

місяць четвертий

нудота вже давно зникла. ніяких особливих забаганок не з’явилось. трохи почало паморочитись в голові від різких рухів. але це нічого надзвичайного, як виявилось. і вдень з’являлось сильне бажання поспати. хоча заснути таки не вдавалось. але подрімати могла : )

місяць п’ятий

по-малу почало з’ялятись щось схоже на животик : ) за ці місяці я скинула більше ніж за рік активних тренувань (десь 8 кг). і це мене трошки непокоїло, бо мало б бути навпаки. при вагітності ж набирають вагу : ) але в моєму випадку це як раз нормально, організм скидає зайве. вперше почула питання від тих, хто ще не знає. але звучало воно дивно (для мене) „ти часом не вагітна, ти так схудла!“ ну чесно ніколи такого питаня вагітним чи при підозрі на вагітність не чула : )
і взагалі про вагу. оце всезагальне переконання, що завйва вага викликає хвороби, погано для серця, важко завагітніти. я здорова, ніколи не мала проблем з серцем чи тиском, ну і завагітніла з першого разу. навколо мене багато худеньких і все життя вони вічно з якимись болячками внутрішніх органів та ніг-рук-спин, проблемами з серцем і тиском, і складними вагітностями. може збіг, може ні. але хворобливих худих, я знаю в рази більше ніж хворих повненьких.

місяць шостий

почала нарешті відчувати штурхання. дуже дивне відчуття : ) активність десь двічі на день. в середині дня, і коли я лягаю спати. ще цей місяць суцільних компліментів про мій зовнішній вигляд, як від знайомих так і незнайомих людей. дуже незвично : ) вже не можу лежати на спині (про живіт взагалі мовчу, а так хочеться : )). і вже довго відшуковую позу в якій би зручно було спати. сон став дозованим, з перервами на пі-пі серед ночі : ) вже починають підтискати шорти. довелось шукати спеціальні.

місяць сьомий

штурхання стало частішим та сильнішим. під кінець місяця все частіше, і сильніше. але як не намагалась Олегу дати відчути ту радість, не виходило. хитре маля било щоразу в несподіване місце, наче гралося з нами. а книжка запевняла, що буде легко дати рідним відчути дитячі поштовхи : )
пузо ще досі не помічають оточуючі і навіть фотокамера. але мені то все видно : ) хоча ближче до кінця місяця вже нормально так виділялось. повернула назад 2 кіло після останнього худнення : )
ще помітила що за останні кілька місяців в мене стало краще волосся і шкіра обличчя. от тільки не знаю чи то новий шампунь, чи вітаміни, чи вода на новій квартирі, чи то все бонуси вагітності : )
спати вдається все менше. хоча придбання спеціальної подушки-ковбаски дуже допомогло. легше вмоститись зручненько. та і вона легко потім трансформується в годувальну.

місяць восьмий

пузо росте. перевертатись і вставати з ліжка стає все важче. як і топати на гірку : ) пихчу як маленький паровозик : ) ну і відстані які легко додались раніше, вже стали важкуваті.
найгірше, що на цей час припала страшна спека в Сан Дієго. і це аж ніяк не полегшувало ситуацію. бо схоже від гормонів я легше перегріваюсь, а тут ще й сонце додає. сон переривали не лише поклики природи, а й жахлива спека. власне тренування спати по 3 години вже пройдено. і всі поради „відсипайся, поки можеш“ можна було послати кудись далеко. а так самопочуття чудове. ніяких отікань, токсикозів і решти фігні. лише періодично спинка болить, бо пузо ж росте : )
одежинкою вже запаслись (і не лише ми, а й майбутня бабуся-шопоголік : )). склали список необхідного (візочок та автокрісло, ліжечко, пеленальний столик, мамський одяг та прибамбаси) і по-малу отоварюємо.
не знаю як в усіх штатах, в Каліфорнії страховка покриває молоковідсос (залежно від страховки вибір різний). мені наче й не треба, бо я не працююча мама. але раптом знадобиться (порадили брати), то і собі вибрала й замовила. пекельна машина : )

місяць дев’ятий

от вона фінішна пряма. пузо і далі збільшується і заважає мені зав’язувати шнурівки на кедах, топати вгору чи швидко вставати з дивана, але це найбільші проблеми, які я мала : ) хоча важко визначити, бо я не ходжу на роботу щодня і мені не потрібно стояти годинами. а от коли доводилось довго бути на ногах, то спинка таки вимагала перерву на посидіти. все необіхдне вже придбано, складено, розставлено, випрано й заховано.
природа і далі знущалась і в Сан Дієго хвилями накатувала страшна спека від легеньких +28 наростало до +38 на кілька днів і спадало. і так щотижня. але на початку листопада таки полегшало, і далі навіть дуже. тому страх народжувати в пеклі розвіявся. а виходила я не зважаючи на всі прогнози „знатоків“ всі скільки там треба тижнів і трошки більше.

про пологи, лікарню, та фінансові подробиці певно вже окремо. всі ці записи я робила протягом вагітності. такий собі щоденник вийшов : ) 19го листопада 2015 року о 13:15 за Тихоокеанським часом наша родина збільшилась на одну людину — маленьку дівчинку Даринку.
а блоґ схоже отримав нову рубрику — мамський записничок : )