весняно-літня читанка 2015
так як навесні в мене почалось навчання, то прочитати вдалось дуже мало. а потім я ще й літній семестр взяла, тому й літо не було дуже багатим на читання : ) але що вже є
про те, що читала в коледжі не дуже хочу писати. весняного семестру книга мені дуже не сподобалась. а літнім ми читали лише деякі короткі твори зі збірників, то теж не дуже й розповіси.
в січні я вхопила у руки книгу улюбленого Майстра.
Stephen King „Under The Dome“
для ти хто не читав, але дивився одноіменний серіал — книга й серіал — це абсолютно різні речі. тому можна спокійно дивитись до прочитання, або навпаки читати після перегляду. і ви нічого не втрачаєте. а лише здобуваєте. книга чудова.
на початку (сторінок так 200-250 : )) Кінг викидає на вас із сотню персонажів з купою деталей їхнього життя. він таке любить : ) але далі так затягує, що не відірватись. всього на 1074-х сторінках ви побачите як в одних людей вилізає назовні все найгірше, що є в їхній душі та як інші зберігають людяність у дуже складній ситуації. маленьке містечко одного дня стає оточене прозорим куполом. через це одразу гине з десяток людей. а протягом наступних днів люди починають нищити одне одного. чудово прописані всі сторони людської натури в умовах тиску, як психологічного, так і фізичного. за цей глибокий психологізм я і люблю Кінга. тексту дійсно багато, але він вартий уваги. і ще. для особливо вразливих та чутливих натур — в книзі присутні жорстокі та дуже жорстокі сцени та обсценнна лексика. тому якщо ваші очі та нерви не готові до стилю Стівена Кінга, майте це на увазі.
в подорож брала максимально мало речей, тому книгу паперову перти не хотіла. взяла планшет і в літаку читала куплену давно книгу Володимира Лиса „Століття Якова“
чула багато схвальних відгуків, але не знала про що толком книга. століття мені чомусь аж ніяк не асоціювалось в віком людини чомусь. і так аж якось здивувало : ) але захопила вона мене. така жива історія, що іноді аж відчувала як я в тій хаті, а не в кріслі літака : ) і ридала я в тому кріслі, як дитина. так же та історія пробрала. мова така цікава. якщо до галицької говірки вже давно звикла, та і мова на Закарапатті мене вже не дивує. то ця полісська мова була новою. приєднуюсь до схвальних відгуків : )
Pamela Druckerman „Bringing Up Bébé: One American Mother Discovers the Wisdom of French Parenting“
прочитала і цю. в оригіналі і в електронному вигляді. в Україні її переклали як „Французьке виховання“. все звісно з гумором, все суб’єктивно. але доволі цікаво і пізнавально. в багатьох питаннях я погоджуюсь, в деяких стала впевненішою. але значно цікавішою була інша книга, яка продавалась в комплекті до цієї
Pamela Druckerman „Bébé Day by Day: 100 Keys to French Parenting“
вона лаконічніша, більш інформативна та з кращими конкретнішими порадами : )
Макс Кідрук „Небратні“
одночасно важко і легко читати. важко, бо болить і кровоточить. легко, бо Макс вміє писати наркотично заманливо. книга не художня, а публіцистична. з автором в мене рік різниці у віці, тому нічого нового в історичному плані звісно я не дізналась, бо жили ми в той самий час в одній країні. але й писалась книга для поляків. та підійде для будь-якого іноземця. підібрані чудові паралелі, факти. я дуже хотіла мати цю книгу. і вона стоїть тепер в моїй новій бібліотеці.
Gillian Flynn „Dark Places“
останню її книгу прочитала ще того року теж напередодні виходу екранізації. це, скажу я вам, непогана мотивація читати : ) це друга книга авторки (чогось я в зворотньому порядку пішла за її творами). містична історія однієї родини та жорстокого вбивства. в кінці ми дізнаємось чи дійсно брат вижившої Лібі вбив усю свою родину. роман написаний від трьох осіб, самої Лібі, її матері Паті, та засудженого за вбивство брата Бена. екранізація доволі близька до тексту, і, як на мене, непогана.
отакий бідненький читацький звіт. але я сподіваюсь ще таки виконати свій план прочитати 30 книг до кінця року.