книги, які…

обливальний флешмоб був неочікуваним, і малоцікавим, якби не ціль його проведення. маю на увазі українську специфіку. інакше б я відмовилась. а тут книжковий з’явився. і як я можу встояти? гарненько подумавши сформувала щось на кшталт списку. хоч доволі сумбурного і хаотичного.

Дитинство (1986-1990)

бабуся (на свою голову : )) навчила мене читати у 3 роки. з того часу я читала все, що бачила. тому дещо від мене батькам доводилось ховати : ) але звичайно в більшості своїй це були казки. від українських народних до Братів Грімм. авторські казки такі як „Мері Попінс“, „Аліса в країні див“ і тому подібне. але улюбленими були книжки про „Мумі-Тролів“ Туве Янсон та про „Карлсона“ Астрід Ліндгрен. я так заздрила Малюку. йому таки подарували собаку, а мені ні. собака з’явилась вже аж в кінці шкільних років.

Шкільні роки (1990-2000)

справно читала все, що за програмою і поза нею. Жюль Верн добре йшов влітку : ) але останні два роки були найцікавішими звісно. найяскравішими певно стали „Тигролови“ Івана Багряного, „Камо Грядеши“ Генріка Сенкевича, „Сяйво“ Стівена Кінга (ні ні! ми не читали його за програмою. просто я з ним тоді почала знайомитись : ) ) та „Майстер і Маргарита“ Михайла Булгакова.

Університет (2000-2005)

філологічний факультет. і цим все сказано. важко виділити щось взагалі. це Гомер, Езоп, Арістотель, Петроній, Вергілій. це середньовіччя зі своїми епосами різних народів, апокрифи та Августином з його „Сповіддю“. Біблія. далі Шекспір (багато Шекспіра, дуже багато), Сервантес, Бокаччо, Рабле… Гофман, Гюго, Байрон, По… Золя, Бальзак, Діккенс, Бодлер, Рембо, Хемінгвей, Гессе, Екзюпері, Камю, Сартр, Пруст, Іонеско, Беккет, Кафка… Маркес, Бегбеде, Павич (багато Павича), Кундера, Жадан, Андрухович, Забужко, Прохасько, Іздрик… Якось в усе це ще вписувався Фройд, де Бовуар, Фромм та Юнг.

Після університету (2005-)

це шалена суміш з українських сучасних авторів та зарубіжних сучасних і не дуже. з нових улюблених Марина Соколян та Макс Кідрук. Багато Кінга. „Чорний Ворон“ Шкляра та „Музей покинутих секретів“ Забужко лишаться для мене найболючішими за період 2005-2014. (так я читала „Записки українського самашедшего“ Костенко і я розчарована). розчарування сучасними антиутопіями, і переконання в силі класчних. шкодую, що Оруелла чи Бредбері не було в моїй шкільній програмі (як і багато чого не було в програмі з Історії України). а ще я повільно читаю, тому шкодую того часу, який можна було б витратити на читання, якби я читала швидше. ще маю три книги, які терпіти не можу „Мобі Дік“ Мелвілла, „Пані Боварі“ Флобера, „Анна Кареніна“ Толстого. стільки всього могла б прочитати замість них, особливо враховуючи об’єм першої та останньої : )