Joshua Tree National Park
Каліфорнія багата на різноманітні природні дива. тут можна знайти навіть сніжні вершини, якщо постаратись добряче. та цього разу нас чекали місця спекотні, гористі та малорослинні. поки ще не зовсім пекло, таки наважились відвідати Joshua Tree National Park.
Joshua Tree National Park — парк в південній частині Каліфорнії. від Сан-Дієго десь 3 години машиною (якщо пощастить не застрягнути як нам). названий на честь власне дерев, які так і називаються дерево Джошуа, або ж Юка коротколистна. але також туди манять гарні каменюки, краєвиди з вершин гір та оазиси. парк знаходиться на території двох пустель Колорадо (Colorado) та Мохаве (Mojave). у південній частині парку пролягають гори Little San Bernardino Mountains
начитавшись порад, роздивившись мапу та спланувавши план подорожі вирушили якомога раніше. ми обрали варіант заїзду з південного входу з плавним підйомом та різким спуском. одразу попереджаю — беріть БАГАТО води. бажано мати сумку-холодльник, в яку її і запхати. ми то взяли як мені здавалось багато. але не достатньо. в парку радять мати мінімум галон (майже 4 літри) води на людину. (якщо ви тільки на день. бо там можна й табором ставати. тоді інші рекомендації)
дорогою милувались горами
та сотнями, якщо не тисячами вітряних електростанцій
доїхали до в’їзду в парк
при в’їзді до парку радять вимкнути кондиціонер в машині і їздити з відкритими вікнами, щоб машина у вас не здохла посеред пустелі. там дійсно спекотно (м’яко кажучи), а їздити то вгору, то вниз. наше авто отримало моральний шок : ) відвідування платне (нам обійшлось в 15 доларів). залежно від кількості людей та транспорту сума різниться. все це можна на сайті прочитати. там же можна і знайти поради та необхідну інформацію про парк, й попередження. як повідомляється, парк працює без вихідних цілий рік. та я б радила туди їхати десь в березні-квітні або в жовтні. в травні вже важко, а в кінці осені-взимку можуть бути зливи.
сплатили, отримали мапу і вперед. все звісно ми навіть не планували подивитись. територія дуже велика, а спека надто безжалісна. подивились основне, а підйоми на гори та пальмові оазиси лишили на наступний раз, коли буде прохолодніше (в той день спека досягала 40 Cº в тіні).
першою зупинкою був садочок кактусів. та кактусів непростих, а отруйних.
вони як раз цвіли і навколо кружляли осині стаї. тому ми довго не затримувались і втекли.
далі слідуючи мапі зупинялись в різних місцях з гарними каменючками (у яких зісно є назви, які я не запам’ятала, хоча скрізь таблички були. та у відео, яке буде в кінці дещо підписала).
заблукати тут складно. скрізь інформаційні стенди, вказівники, стрілочки. і навіть доріжки вздовж турисничних маршрутів викладені камінцями. я вже мовчу про чудові асфальтовані дороги по всій території, які з’єднують різні цікавинки, наявність смітників та санвузлів. ну і в місцях призначених для таборування ще є столики з лавочками.
сміливців було не так вже й багато. хоча й вдосталь.
навіть вдалось кількома словами з французами перекинутись : ) вони помітили наш прапорець на машині і радісно закричали „О! УкраІна“ : )
один з них виявився моїм колегою, вчителем. правда він вчитель англійської, а я французької : )
гарних камінців дуже багато. все облазили, на що вистачало сил. в спеку втомлюєшся швидше і швидше хочеться до машинки з прохолодною водичкою всередині : )
а от це власне і символ парку — дерево Джошуа.
воно має ще назву — дерево життя. адже в пустелі це єдине джерело вологи, їжі та прихистку для звірів і птахів. їх можна побачити на півдні Каліфонії, заході Арізони, півдні Невади та південному заході Юти. там де і розташовані пустеля Мохаве та Колорадо. найвище дерево в парку сягає висоти більше 12 метрів, що говорить про те, що їх вік більший за 100 років. приріст в дерева приблизно пів дюйма за рік.
як не дивно, але в цій пустелі є і вода. ми прогулялись до Греблі Баркера.
бачили місцевого мешканця : )
гарно там, хоча і спекотно
це нас остаточно виснажило і ми завершили наші відвідини та вирушили в дорогу.