зимова читанка

читаю я дуже повільно. ну принаймні я так думаю. не знаю чому, бо дуже люблю я це діло. може саме тому, щоб розтягувати задоволення : ) але ця зима в мене плідна на читання (для мене теперішньї плідна, в роки студенства звісно по півтори сотні за 4 місяці доводилось, а зараз розбалувалась). маю доволі часу для читання, та і натхнення не бракує. чергую привезені з України книжки, з купленими тут. окремі пости про кожний твір робити не хотілось, тому коротенько підсумково-оглядово
першим була „Твердиня“ Макса Кідрука, 90% якої я прочитала під час перельоту з Києва до Лос-Анжелеса.

я читаю вже другу його книжку. і ця теж просто поглинула всю мою увагу під час читання, а іноді я втрачала відчуття реальності. ніяких надзвичайних літератруних форм чи зворотів, нічого надреволюційного (хоча в Україні в цьому жанрі ніхто не пише). але він вміє так зачепити читача, що поки не дочитаєш, не заспокоїшся. плюс ці екзотичні місця та містичнічність. мммм… коротше є в книжці щось магнітично-наркотичне. цього разу події відбуваються не в пустелі, як в „Боті“ а в джунглях Перу. група друзів-студентів вірушає в подорож під час літніх канікул. вони шукали щось надзвичайне для цього діла, і доля їм підкинула саме те. тут вам і природа, і історія, і краєзнавство, і містика, і жорстокість, і навіть еротика : ) чесно не чекала такого завершення подій. та і кінець правда якийсь наче обірваний і незавершений та трошки різкуватий. а ще дуже шкода одного з героїв, росіянина (звичайно зараз неактуально жаліти росіян, але цей був хороший). над ним автор добряче познущався. але то мабуть як в тому анекдоті про москаля і синичку : )
тут можна буктрейлер глянути
ще засмучує якість книжки. що обкладинка, що сторінки. такий текст та в гарну б форму ех…: )
досі мене дещо з цієї книжки переслідує. то згадка про сельву, то про Перу і руїни якісь, то оці квіточки „веселі“ — Бруґмансія : ) (добрі люди підказували, що то дурман наче в нас зветься, але з мене знавець флори ніякий, тому навіть не знаю що сказати) от якби не книжка, я б їх ще й нюхати полізла : )

далі мене потягло на казки. сучасні такі дівчачі казочки. і такими казочками виявилась „Трилогія дорогоцінних каменів (Edelstein-Trilogie)“ від німецької авторки піддіткових творів Керстін Гір (Kerstin Gier) (російською її чомусь називають таймлес трилогією, що мені не зрозуміло. але я читала англійською). а саме Рубінова

Сапфірова

та Смагарагдова книги
(такої на жаль для повноти колекції не знайшлось : ( )

тому в мене отака

головна героїня — дівчинка з родини, в якій присутня така здатність як подорожі в минуле, але не у всіх. вона передається генетично, проте вибірково, якось там за спеціальною формулою воно вираховується. історя про таємниці цього вузького кола родичів і не дуже, про підліткове кохання, інтриги, зло і добро, привидів та демонів. коротше хлопчикам навряд сподобається, а от мені ці три книжечки прикрасили кілька сумних депресивних зимових вечорів і розвантажили голову від дурних думок.
навіть кіно вже зняли, начебто першу частину. хоча не знаю, як його ще на дві розтягуватимуть. перша книжка ще якась насичена, а решта дві… їх можна було дуже скоротити і не робити трилогію взагалі, а одну трохи більшу книгу.

далі була остання книжка (наразі остання) однієї з улюблених моїх письменниць — Марини Соколян „Серце гарпії“

сподобалось. та на жаль не вразило, як решта її книжок. щось в ній інакше і не таке загадкове. дійсно схоже на сценарій до фільму. може тому. але історія таки цікава, і фірмова мова Марини Соколян дарує насолоду в читанні. героїня тікає від проблем в тихе далеке село, де від нудьги починає певне розслідування. все це переплітається зі спогадами з минулого, з яких стає зрозуміло і що сталось, і як вона дійшла до життя такого. також шматочки роздумів про життя та все все все. перша третина йде важкувато, а далі якось затягує. героїню і не шкода, і не засуджую. та й приємною особою її не назвеш, гарпія ж. в кінці лишився якийсь гіркуватий присмак, не зважаючи на кінець.

наступна книжкова радість — „Doctor Sleep“ by Stephen King

(ненавиджу супероблакинки!!!)
вперше читаю Кінга в оригналі. дуже люблю цього дядька. а як його не любити : )

книжка є ніби-то продовженням „The Shining“. тобто не ніби-то, а насправді він написав що ж сталось з хлопчиком Денні після всього того жаху. а хлопчик виріс. велику частину свого життя провів не дуже й гідно, намагаючись вбити чи заглушити свої здібності. може й спадковість та психічна травма дитинства вплинули. але цікаве починається пізніше. коли він нарешті одумався, кинув пити й гуляти, забрів в маленьке тихе містечко і влаштувався працювати в хоспіс. здібності відновились. і тут він навіть знайшов подібних собі людей, в яких теж є „сяйво“. одна з них — Абра — і буде головною героїнею книжки. дівчинка з надзвичайно сильним сяйвом з народження. а Денні буде рятувати її, та світ від злих „поглиначів сяйва“. якось так : ) книжку правда лише почала в лютому, а дочитала в березні, бо з певних причин було не до читання. проковтнула її фактично за три дні. англійська не моя найсильніша мова, тому не можу давати вагому оцінку, але мені особисто мова Кінга дуже подобається. хоча хвалити Кінга просто немає сенсу з його то репутацією та досвідом : ) хочу тепер кіно : ) і ще ще ще Кінга : )