бот. макс кідрук

трошки незвична для мене книга. ну як незвична? скажімо так — зазвичай я читаю дещо інше))
перша книга Макса Кідрука. що підштовхнуло до прочитання? назва. так назва. в певний період мого життя, в нього увійшли програмісти. та власне і своє особисте життя я з таким пов’язала. тому саме назва. до речі, це вже вдруге. першою книжкою була „Амністія для хакера“ Олексія Волкова (в якій власне мало що про хакерів було, і мало що правдивого))). а тут ще й жанр такий цікавий „технотрилер“.

Бот від Максима Кідрука
читаючи цей роман я відчувала ніби сиджу в кінотеатрі і дивлюсь фільм. реально перед очима всі ці образи виникали. але написано не як сценарій, як у деяких авторів. а як звичайна книжка.

події відбуються в Чилі. і хоча це вигадка, вигадка надто реалістична. для написання роману, автор провів багато часу досліджуючи те, про що пише. Макс Кідрук ще й затятий мандрівник, тому і пустеля для нього знайома. отже, в пустелі знаходиться лабораторія, в якій розробляють ботів. але боти ці живі істоти. тут вам і науковці різні з усіх країн світу, і расова рівність збережена і навіть лірична лінія присутня : ) а головний герой — бравий український програміст, якого приїхали найняти прямо до Києва щоб відвезти в далеку пустелю Атакаму в Чилі, де він мав врятувати дуже дороге та важливе для людства дослідження.
це книга про те, що деякі речі краще не чіпати. про те, що буває, коли людина починає вважати себе вищою істотою. про те, як небезпечно іноді перейти межу. але і про взаємопідтримку, про мужність та трошки про самопожертву.
далі не переповідатиму, буде нецікаво читати : ) але білявих хлопчиків тепер трошки лякаюсь : )
в післямові багато цікавого є про реальні дослідження, реальні факти та реальні елементи в книзі.
може колись навіть цей роман екранізують.
п.с. дві цитати

Програмісти — особливий народ. Сторонньому спостерігачеві може видатися дивним, що хлопець, який чверть години тому перебував на межі нервового зриву, так швидко оклигав. Насправді у цьому немає нічого особливого. Програмісти відрізняються від решти людей. Коли вони беруться за розв’язування задачі, нічого більше не має значення. Вони сідають за написання програм з таким завзяттям, наче від правильно виписаного і структурованого коду залежить доля Всесвіту. У програмістів інший світ. З власним сленгом, специфічними жартами і вельми своєрідними цінностями.

А ще він раптом усвідомив, що ніколи не захоче дітей. Принаймні точно не сина. Він просто спати не зможе, коли хлопчик досягне дванадцятирічного віку.