гербіш та ґордер

кілька слів та вражень від двох книжок цього місяця: „Теплі історії до кави“ Надійки Гербіш та „Замок в Піренеях“ Юстейна Ґордера.

„Теплі історії до кави“

збірочка див. іноді так буває, що читаючи книжку ви відчуваєте запахи та смаки, чуєте звуки. от це саме така книжка. від неї просто віє кавовим ароматом, що манить до себе. читаючи ці чарівні сукупності речень, я насправді випадала з реальності і провалювалась в інший світ, світ історій викладених на папері. це щось неймовірне! я просто щаслива, що десь випадково прочитала про цю книжечку і натрапила на неї в книгарні. та що там натрапила. я планувала її купівлю і я це зробила. величезна подяка авторці за ці клаптики тепла для моєї душі.
думаю ще не раз перечитаю я цю збірочку добра, але особливо битись змусили мене 7 історій: Лате із ароматом блюзу, Провінційне бачення великого міста, Пікнік у передвесняний день, Різдвяний дарунок для листоноші, Учителька малювання, Хатинка на краю вулиці та Цукор до кави.

„Замок в Піренеях“

роман норвезького письменника. чергова книжка, після прочитання якої захотілось відвідати ту країну, про яку йдеться.
книжка зацікавила мене перш за все формою. роман написаний у вигляді електронної переписки чоловіка та жінки, які були парою більше 30 років тому і після випадкової (чи не зовсім випадкової) зустрічі в такий спосіб відновили спілкування. з кожною сторінкою історія стає цікавішою та загадковішою. в певний момемнт я наче приклеїлась до книжки очима і не могла відірватись. я звісно не очікувала щасливого завершення усього цього виверження душевних переживань та давніх спогадів, проте не такого.
кілька цитат з роману:

Якось я чув історію про одне подружжя, яке розлучалося, — за взаємною згодою, звісно. Вони заходилися наввипередки ділити книжки, і ось виявилося, що одна книжка була однаково жаданою для обох. Що далі вони ділили, то більше виявлялося спільних уподобань, зрештою, зав’язалася дискусія про окремі видання, і раптом вони збагнули, що надто близькі між собою, аби розлучатися. Вони живуть разом понині, а привід, що ледь не розвів їх, вважають мізерним, незначним епізодом у житті.

Розрив між нами був хірургічною операцією, до того ж, без анестезії…

Туга за коханим, з яким лежиш в одному ліжку, значно пекучіша, ніж тоді, коли двоє сердець розділяють континенти.