вечір пам’яті Георгія Ґонґадзе

вчора ввечері я знов відчула це неприємне…як швидко летить час. минуло вже аж 12 років!
стоячи на площі під час подібної акції, починаєш розуміти, що таке може статичь з кожним і це страшно. страшно, коли люди гинуть виконуючи свою роботу. найстрашніше, коли людина виходить живою навіть після війни, а вмирає на мирній території.
найгучнішою була справа Георгія. саме тому в цей день і вшановують пам’ять усіх загиблих журналістів.
засмучує, що нічого не змінюється окрім кількості учасників акції. щороку все менше людей приділяє увагу цій події…
навіть міліція була не готова. коли люди мирною ходою направились до адміністрації президента, ми побачили кілька зляканих міліціянтів, які нервово бігли вгору і телефонували. а коли люди вже йшли від адміністрації, як рах під’їхала вантажівка з підмогою. але не знадобилась. отже, вони вже розслабились і не бояться…