думи політично-патріотичні

Напевно кожному з нас знайома ситуація, коли та чи інша зустріч чи розмова іноді запливає в політику.
Особливо часто це відбувається, коли в країні вибори.
А трохи рідше, коли підвищуються ціни, або трапляються катастрофи чи кризи.

На ціни жаліються ті, хто рахує те, що витрачає. Відповідно зрозуміл хто. Я рахую рідко, як не дивно. Останній раз буквально кілька днві тому. Тре було відсвяткувати на роботі ДН і мала підрахувати витрати на стіл.
Найстрашніше, що маю проблему — не можу візуально пов’язати кількість в грамах з його реальним виглядом звичайних продуктів. От 200 гр сиру мені ні про що не каже)) Але я не про те.

Останній місяць всі кияни мінімум, глобально покривають всіма літературними та не дуже висловами любого мера за неприродні опади на вулицях. В Києві підвищений рівень падіння людей на кригу, так як нею вкрито відсотків так 80 міста. І головне його ж, мера, хтось та вибрав ще й двічі. Ще й вибрали кияни, а не панаєхі. Ну невже так мало киян непенсійного віку?! (риторичне питання очевидно)

Зараз звичайно на язиці тема виборів президента нашої країни. Останній тиждень перед першим туром з’явилось багато людей переконаних, що можливість проходу в другий тур не всезагальних лідерів таки є реальною. Хоча то був і не той кандидат, якого б я хотіла там бачити (про його минуле я не забула, тому за нього не голосувала б, яким би він зараз не здавався білим та пухнастим). Але на жаль (чи на щастя) можливість було втрачено. І країна поділена не два табори, а на три — за Я, за Ю, та проти обох.

Чесно зараз на душі неспокійно, бо сумно і страшно, а ще більше соромно. Сумно, бо дуже шкода втрачених можливостей, яких сама в тому числі добивалась 5 з чимось років тому. Тоді була сильна віра в краще. Виявилось однієї людини для цього замало, бо суперменів не існує і будь-кого можна зламати та обмежити в діях. Страшно, бо невідомо що буде далі. В обох випадках. Соромно за націю, якої немає досі. Є народ, який міг стати нацією, але так і не став та повернувася у свинарник.

Переконана, що більшість, скажімо так, проукраїнського населення стоїть перед дилемою — що робити, коли і вибирати нікого, і одного з кандидатів просто страшно називати президентом України.
Особисто мені важко визначитись і досі. Голосувати проти обох, страшно, бо це може і патріотично, але це прямий шлях до отримання президента чоловічої статі. А голосувати за іншого кандидата рука не піднімається, з огляду на останні 5 років життя цього політика. Усвідомлюючи факт про те, що чесний політик це утопія, можу якимось боком зрозуміти, що не було іншого виходу, що моя стать відрізняється нестабільністю та певною емоційністю в прийнятті рішень, а також надзвичайною мстивістю та гіперобразливістю. Тому так от все і було.

От сиджу і думаю, за який вибір буде більш соромно після оголошення результатів?
Після якого вибору мені буде потім страшніше жити в моїй країні після оголошення результатів?
Після якого вибору моє життя зміниться кардинально в гірший бік?
Зробивши який вибір я своїми руками підпишу вирок всім своїм планам, які будувались не один рік?

Цікаво хто ті 30 з чимось відсотків, хто не голосував, але потім тикатиме пальцями в решту і казатиме — Ах ви ж **** гляньте, кого ви мені в президенти вибрали!

Цікаво, чому ця країна досі не навчилась, що багато кандидатів це не сила та демократія, це егоїзм та відсутність кращого майбутнього. Чим менше родроблення тим більше єдності. Якби кандидатів було хоча б 5, і лише один з них представляв проукраїнські (тупий термін, але яскраво відображає сьогодення країни Україна) сили, не було б проблем.

п.с. Хороший лідер не той, який піднімає зарплати та пенсії і понижує податки, а той, який здатен об’єднати Націю та зробити максимум для її духовного та матеріального розвитку та вдосконалення.
Бо якщо немає духовного, маємо те що вже є — одні сруть в золотий унітаз, а інші здатні вбити за палку ковбаси.

п.п.с. А ще дуже соромно за велику частину населення. Бо можна ідеально розмовляти українською, мати тату тризуба на лобі та Бандери на спині, носити червоно-чорні труси, але бути бидлом. Бо срати під себе, ґвалтувати свою рідну землю всяким лайном, крити матом жінок може лише бидло. Глянувши з боку можна подумати, що українці тупо з жиру бісяться, бо мати такі шикарні природні ресурси і загнати все в таку жопу треба мати талант та надзвичайно великийе его.